read-books.club » Фантастика » Фаренго. Ч. 2. Гніздо 📚 - Українською

Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

178
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фаренго. Ч. 2. Гніздо" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Фантастика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 101
Перейти на сторінку:
давала достатньо енергії для цілодобового освітлення приміщень школи, для систем спостереження та захисного периметру. Кожний крок вихованців трьох секторів школи — чоловічого, жіночого і дигендерного — ретельно контролювався, і місцева поселенська громада не мала жодних претензій до керівників цього специфічного навчального закладу. Якщо його вихованців і бачили на вулицях містечка, то завжди у супроводі куратора і допоміжного кіборга. Вихованці вели себе чемно, привітно вітались із поселенцями і мали пристойний вигляд. Всі вони були одягнені у синьо-блакитні просторі комбінезони, взуті у добротні підпружинені чоботи і споряджені дихальними фільтрами останніх модифікацій. Акуратні зачіски школярів не дратували місцевих жителів викличними кольорами. Школярі уникали дивитися місцевим просто в очі, що вважалося ознакою ефективного психологічного супроводу. А коли місцева громада потребувала допомоги — особливо після осінніх злив та ураганів — керівництво школи охоче направляло своїх вихованців на відновлювальні роботи.

Існували, щоправда, певні обмеження. Коли голова місцевої громади запропонував шкільному керівництву залучати школярок і дигендерів для піклування за малими дітьми поселенців, ректор категорично йому відмовив, не надавши при цьому жодних пояснень. Місцеві зрозуміли, що тут криється якась таємна урядова заборона, і зробили для себе певні висновки.

Насправді ж ніякої заборони не існувало. Просто ректор належав до тих консервативних авреліанців, які вважали, що правильного громадянина Особливої самоврядної імперської колонії Аврелії можна виростити лише в традиційному середовищі корінних колоністів, подалі від збоченських звичаїв «тонконогих» та напівклонів. Своїх вихованців ректор вважав генетичними носіями суспільного занепаду, яких треба за можливості максимально ізолювати від добропорядних колоністів. Він підозрював, що в їхніх юних тілах заховані невидимі для сканерів і психозондів лиходійні генетичні коди, спрямовані на руйнування порядку і стабільності. Тому ректор не здивувався, коли одного зимового дня до школи прибули офіцери Служби Запобігання, розгорнули у ректорському блоці пересувну «червону зону» і наказали привести для бесіди («Для допиту», — розкодував офіційну формулу ректор) вихованку шостого рівня жіночого сектору Пелу Есмеральду Махоніко.

Шкільний наглядач забрав Пелу з уроку фізичної культури. Їй не дозволили змінити одяг і перед офіцерами Служби вона опинилась розпатланою, у тренувальному костюмі, з темними плямами на спині й під пахвами. Вже цього було достатньо, щоб вона зненавиділа двох світлошкірих істот невизначеної статі у бездоганно припасованих сріблясто-сірих мундирах і темних мультиспектральних окулярах. Проте її ненависть до Джи Тау мала фундаментальніше джерело. Брат казав їй: «Ми вигнанці. Імперія зруйнувала дім нашого роду, вбила наших батьків. Ми повинні мстити, а вони за це мститимуть нам. Такою є наша доля, а долю не вибирають».

Раніше для Пели слова «Імперія», «вони» були абстракціями, персонажами симуляторних серіалів. Вона ніколи не бачила представників галактичної держави наживо. А тепер ці абстракції матеріалізувалися у вигляді двох імперських офіцерів. У цілому подібних до тих понтових супергероїв, котрих показували у серіалах, але ще більше вилощених і самовпевнених, та ще й напахчених парфумами. Їхній вишуканий (й від того ще ворожіший) запах Пела відчула відразу, як тільки зайшла до кімнати. І жагуча ненависть до цих людей і до всього, що за ними стоїть, піднеслася у душі Пели, наче хиткий осінній смерч над жовто-гірчичними авреліанськими рівнинами.

— Назвіть себе, — наказав (наказала) Пелі один з офіцерів. Голос у нього (в неї) був швидше жіночим, а вимова не авреліанська.

— Пела Есмеральда Махоніко, природнонароджена, стать «жіноча немодифікована», сімнадцять повних стандартних років, неодружена, місце народження невідоме, генетичний тип Е1А, мати Альва Береніка Махоніко природнонароджена, батько невідомий, громадянство другого класу Особливої самоврядної колонії Аврелія, соціальний статус «вихованка окремого спеціалізованого технічного навчального закладу четвертого-сьомого рівнів», поточний рівень шостий, спеціалізація «технічне обслуговування стартових, причальних і карантинних космодромних комплексів», — відрапортувала вона звичною скоромовкою, знаючи, що все нею виголошене й без того добре відоме тим істотам, що дивилися на неї крізь свої всевидячі окуляри. Ці окуляри (дзеркальні для зовнішнього спостережника), швидше за все, дозволяли їм бачити не лише її тіло під одягом, але й внутрішні органи, плюс усі її імплантати. А ще брат попереджав її, що колись — раніше чи пізніше, неважливо — до неї прийдуть імперці й будуть її допитувати за допомогою детектора брехні. Він тоді навчив її, як обдурити детектор.

— Вас ніколи не турбувало, що ані ваше місце народження, ані особа вашого біологічного батька невідомі?

— Ні. Не турбувало, — Пела згадала братову науку. Він сказав, що під час допиту треба думати про найприємніше й подумки переживати це найприємніше, як процес. Найприємнішим в її житті була подружка Оса. Симпатична білявка з Альфи, яка вміла пристрасно цілуватись. Тому Пела почала згадувати, як вони з Осою вчора усамітнились у тій частині душової, куди, за їхніми розрахунками, не заглядали оглядові відеоприлади.

— Треба додавати звертання «сір», Пело. Ми тут, якщо ви цього ще не зрозуміли, представляємо імперський уряд.

— Вибачте, сір, — каже дівчина вголос, а подумки… Подумки вона занурює ніс у мокре волосся Оси.

— Ваша мати загинула?

— Так, сір, — а тепер Оса цілує її й злизує з її шкіри потічки води.

— За яких обставин?

— Мені тоді було п’ять років, сір. Мені сказали, що вона загинула під час аварії на транспортному терміналі міста Нью-Фенікс у південній півкулі. Вона працювала на суборбітальному транспорті.

— Мати розповідала вам про походження вашої родини? Про вашого батька, про той світ, з якого вона прибула на Аврелію?

— Ні, сір, — Оса розсуває гарячим язиком губи Пели. «Оса, ти супер! Ти справжня альфійська майстер-сексі! Тільки ти вмієш так розсувати губи, так вперто і ніжно, вперто і ніжно…»

— Нічого?

— Нічого, — язик Оси розсуває вже зовсім інше.

— Дивно.

— Я кажу правду, сір. — «Який у неї язик! Це не язик, а тератронна бомба!»

— У вас є брат.

— Так, сір, є.

— Як його звати?

— Хепі Етальдіно Махоніко.

— Що ви про нього знаєте?

— Він мій старший брат, сір, йому двадцять сім стандартних років, у нас спільні батьки, він чоловічої статі. Наскільки мені відомо, він не змінював статі і не зазнавав статевої модифікації. Він жив на Аврелії після смерті мами, закінчив з відзнакою технічну школу за спеціальністю «програміст біокібернетичних систем», працював техніком у службах Цивільного флоту. Чотири роки тому він підписав контракт з альфійською компанією «Омікрон Позитрал». Спочатку він працював у місцевій філії, а потім йому запропонували роботу на Альфі. Він погодився, підписав новий контракт і полетів на Альфу.

— Коли саме?

— У тринадцятому році… — вона зробила вигляд, що напружено згадує, а тим часом… Тим часом вони з Осою поступово зливаються в одну скажену істоту, безмежно далеку від того нафіг їм не потрібного тринадцятого року. — Десь улітку,

1 ... 6 7 8 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 2. Гніздо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"