Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

— Чулімба здається не дуже моторною.

— Ви праві, сестро. Маючи могутню ментальну зброю, чулімби не потребували швидкості та спритності. Це й зробило їх вразливими, коли на Сельву прийшли земляни та земні мутанти. Проти земних істот їхня зброя діяла не так ефективно.

— Але вона діяла проти ґиргів. Ми повинні знайти чулімбу, — підсумувала Преподобна і звернулася до компаньйонки. — Ді, ви з доктором Заком зараз підете до резидента Служби і отримаєте для нього усі потрібні допуски та повноваження. Для опрацювання теми «Чулімба» Заку буде потрібен статус спеціаліста першого класу й допуск «чотири А».

— Не дадуть, — скривився ксенобіолог.

— Дадуть, про це вже домовлено з їхніми координаторами.

— Тоді мені треба буде підписати з ними контракт?

— Тобі все скажуть.

— Я б не хотів…

— Тема «Чулімба» перебуває під особистим контролем імператора. Відмови не приймаються.

— І я не маю вибору?

— Ні.

Зак-Зак зітхнув. Він упіймав себе на тому, що якась окрема частина його свідомості зовсім не засмучена перспективою підписання контракту зі зловісною Службою Запобігання. Навпаки, ця частина перебувала у радісному збудженні, немов наспівуючи: «Прийшов твій час! Пробив час твого успіху!»

— А потім? — запитав він, лише б про щось запитати.

— Потім ми рушимо на пошуки твого звіра, Заче. Ми мусимо його знайти. Так наказав імператор. Твій час насправді прийшов, — сіра безодня з очей Сайкс немов стрибнула в очі Закові. — Твій зоряний час.

4

На світанку Червоних Зірок

Всесвіт рухливий і змінний. У незапам’ятні часи поряд із нашою Галактикою — Чумацьким Шляхом, як її називають земляни, — опинилося невелике зоряне скупчення. Воно прийшло з глибин тієї частини небесної сфери, яку древні астрономи назвали сузір’ям Стрільця. Зірки мандрівного скупчення були холоднішими, аніж світила молодого гарячого Чумацького Шляху. Серед тих мандрівних зірок були зірки різних кольорів, але домінував там пурпуровий колір старих світил. Як ведеться у Всесвіті, більше притягнуло до себе менше. Гравітаційні сили нашої Галактики полонили мандрівне скупчення.

Вони розірвали павутинну структуру меншого із зоряних островів. Видерли з нього гравітаційне «серце» — центральну чорну діру, яку потім поглинула надмасивна хижа Діра, що живе у самому центрі Чумацького Шляху. Осиротілі червоні зірки змішалися з гарячими світилами юної Галактики. Вони перетворилися на видовжений, немов летюча павутинка, зоряний потік, який і досі можна вирізнити у секторі Стрільця, хоча від часів поглинення пройшли сотні мільйонів років.

Навколо однієї зі старих червоних зірок загиблого зоряного острова оберталася планета земного типу. Колись, у прадавні часи, задовго перед тим, як на її небі засяяло громаддя Чумацького Шляху, цю планету населяли розумні істоти. Вони не збудували техносфери, тому що спосіб їхнього мислення радикально відрізнявся від принципів мислення творців технічних цивілізацій. Ті розумні істоти знайшли свій, особливий шлях у Великому Космосі. Вони навчилися пізнавати Темні Шляхи, трансформувати енергію і час. Маючи владу над часом, ці істоти не боялися заглядати в майбутнє. Вони передбачили, що їм не варто продовжувати своє існування після загибелі рідного зоряного острова. Не варто чіплятись за свій старий дім після того, як усе живе у ньому зникне в катастрофічних спалахах жорстких випромінювань. Будучи мудрими і могутніми, вони створили Зоряний ковчег, куди помістили свої знання і здобутки. Їхнє згасання було величним, а їхні звільнені від плоті свідомості були піднесені Найвищим Творцем до божественних сфер буття.

Невдовзі після згасання цих мудрих істот ковчегом випадково заволоділа техногенна раса, що кочувала планетами у пошуках ресурсів і вигод. Знання, знайдені кочовиками у ковчезі, дозволили їхнім лідерам досягнути безсмертя. Потім ці безсмертні володарі довго воювали між собою за контроль над своєю расою та її ресурсами. Врешті-решт, залишився один-єдиний володар і поступово, крок за кроком, здобув для себе небачену владу. Смерть не обмежувала його, він накопичував знання і силу впродовж довгих тисячоліть. Він створював галактичні імперії, руйнував їх, коли вони йому набридали, самотньо мандрував світами, а потім створював нові імперії, ще грандіозніші і войовничіші. Він оволодів знаннями багатьох розумних рас, трансформував своє тіло у могутні та парадоксальні форми і прагнув всевладдя. Врешті-решт він став Темним богом і назвав себе Світлоносцем. Його сила і жадоба влади загрожували всьому Всесвітові. Інші розумні раси об’єднались проти нього і перемогли. Темного бога було знищено. Переможці шукали Зоряний ковчег, але не знайшли.

Від епохи війни з Темним богом минула безодня часу. Інші розумні істоти знайшли ковчег. На відміну від його творців, ці розумні істоти не перебували у благодатному співрозумінні з Космосом. Вони, як і раса Темного бога, були стурбовані пізнанням і бажаннями сили. Якщо творці Зоряного ковчегу проникли у таємну суть часу, то нові його власники змарнували сотні тисяч років, намагаючись оволодіти простором. Пізніше їх назвали Великими Повзучими Отцями. Вони мандрували Галактикою, як своїм подвір’ям, але безсмертя залишалося для них недосяжним. Зоряний ковчег вони знайшли надто пізно. Знайшли вже тоді, коли фатально вичерпались біологічні сили і досягли кризової межі генетичні ресурси їхньої раси. Коли ж вони наважились на відчайдушну спробу врятуватись за допомогою знайдених у ковчезі знань, до них несподівано прийшла миттєва погибель. Невідомо звідки з’явилися люті ґирги — і Великі Повзучі Отці, панівна галактична раса, стали їхньою здобиччю.

А Зоряний ковчег пережив загибель Повзучих, як колись пережив згасання своїх творців і поразку Темного бога. Він знову зник, залишивши по собі легенди та спраглих безсмертя. У старіючій Галактиці неквапно зростали нові розумні раси, а ковчег дрімав у очікуванні їхнього змужніння.

5

Школа в поселенні «Біла Троянда»,

планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

23 януарія 417 року Ери Відновлення.

Пела назавжди запам’ятала слова брата: «Чужинців ніде не люблять, але в нашої родини немає дому». Тому вона не впадала у нерви від авреліанських звичаїв. Жителі Аврелії славились пихатістю і консервативністю. Вони зневажали «тонконогих», народжених в інших світах. Тяжіння на поверхні їхньої планети перевищувало земне більш ніж на третину, тому ноги корінних авреліанців були сплетені з атлетичних м’язів.

Пела вже десять років жила на Аврелії, її м’язи також адаптувалися до міцних обіймів місцевої гравітації, але вона все одно залишалася «тонконогою» — з граційними колінками, тонкими щиколотками і вузькими п’ятами, характерними для мешканок менш масивних світів. Тому вона вчилася в школі для парій, разом з іншими «тонконогими», малолітніми злочинцями, напівкровками та психічно нестабільними нащадками операторів тваринницьких ферм. Цю школу передбачливо розташували подалі від великих поселень, у містечку біля старого законсервованого космодрому, в підземних ангарах якого можна було знайти залишки кораблів авреліанських першопрохідців.

Солярна станція космодрому