Читати книгу - "Басаврюк ХХ"

вікна в залі позакладали цеглою, яка повивалювалася з колишньої стайні, Сухомлин встановив свого «льюїса» напроти дверей. Заморених коней завели в сусідню велику кімнату. Спали по черзі. Першими завалилися Сухомлин і Зозуля. Бучма прийнявся смажити над розпаленим у комині вогнем підстрілених диких голубів. Незважаючи на нелюдську втому, спати мені не хотілося. Намагався зосередитися і зрозуміти, — що відбувалося з нами останні дні? Щось підказувало мені: ключ до таємниці знаходиться в цьому палаці. При світлі згасаючого дня я вирішив ще раз пройтися його порожніми кімнатами.

За декілька десятків верстов йшла велика війна. Сотні тисяч вояків сходилися в останніх атаках, гармати рвали картеччю лави кінноти, гинули армії і держави, а ми раптом випали з цієї всесвітньої бійні, щоб поодинці загинути від таємничої сили, що причаїлася в цих лісах.

Мої кроки глухо лунали в порожніх кімнатах. Я дивився на пошматовані портрети колишніх володарів цього колись розкішного палацу. Згадалася Сербія, похмурі легенди, які оточували ледь не кожен замок країни, де кров завжди цінувалася менше, ніж свята вода.

Я завжди вірив у долю, у призначення, яке тяжіє над людиною. Чому я досі залишився в живих, будучи вже шість років у запеклій світовій різанині? Я спробував згадати інших, набагато дужчих за мене, більш розумних і сміливих, щасливих і славних. Скільки з них могли ще жити, творити, любити… Чому не я, а вони гниють зараз у могилах під Белградом, Кам’янцем, Замостям?

Невже мені треба було пройти в житті такий шлях, щоб опинитися в таємничому палаці в середині волинських лісів у самий розпал війни за мою державу? Для чого? Щоб зрозуміти старанно приховану стільки років таємницю?

Я відігнав ці думки. Часу на них не було. Уважно дивився навколо. Усе, що можна було пограбувати, було пограбоване. Усе, що могло бути потрощеним, — потрощено. Велика бібліотека відносно вціліла. На книгах під шаром пилу ще можна було побачити відбитки брудних підошов. Деякий час я перебирав пожовклі томи. Володар книгозбірні був освіченою людиною — мені потрапляли книги з історії, філософії, дослідження з окультних наук німецькою, французькою, англійською та латинською мовами.

Чорна, біла магія, обряди розенкрейцерів і тамплієрів, містичні одкровення пророків XIX сторіччя. Видно було, що ці книги читали дуже уважно, багато рядків господар підкреслював, на полях рясніли численні помітки.

«Ну ось, тепер залишилося знайти хімічну лабораторію доктора Франкенштейна,» — подумав я. Куди подівалися господарі? Скільки їх було? Утекли за кордон? Були вбиті? Чи залишилися якісь документи?

Від книгозбірні вів короткий прохід до невеликої кімнати з комином, яка, вочевидь, слугувала господарю за кабінет. Масивний стіл з червоного дерева був розтрощений на уламки, — на підлозі валялися якісь папери. Я подивився на них — рахунки за проданий ліс, списки найманих робітників та інші господарські записи. Секретер був також поламаний, стіна над комином — сильно побита, немовби по ній гатили ломом. Я досить уважно обшукав цей кабінет — ніяких свідоцтв. Усе, що могло хоч у якійсь мірі розповісти про господарів палацу, було відсутнім. Жодних особистих листів, щоденників, родинних альбомів, фотографій. Нічого.

Відповідь приходила сама собою — господарі чкурнули подалі від революції і всі речі вивезли з собою, а навколишній розгардіяш навели грабіжники, шукаючи обов’язково заховані панські скарби. Я вже зібрався йти, коли звернув увагу на занадто товстий шар попелу в комині — механічно тицьнув туди уламком ніжки від стільця. Він уперся в щось тверде, і я викотив з отвору обгорілий людський череп.

8

Обережно взяв череп. Кістка потилиці була рознесена вщент, як від удару тяжкою палицею або пострілу через рот. Декілька хвилин дивився в порожні впадини, немовби чекаючи, що зараз почую про трагедію, яка відбулася колись у цьому кабінеті. Хто це був? Якщо господар, — то кому знадобилися його особисті документи? Один з грабіжників, який не зміг поділити здобич? Яку здобич, якщо господарі все встигли вивезти?

У котрий раз озирнувся навколо. Хтось до мене тут вже добряче попорався. Напевно, усі схованки були знайдені. Робочий стіл господаря в пошуках секретних схованок був розтрощений ледь не на скалки. На стінах темніли чисельні подряпини від простукування в пошуках порожнеч.

Усе ж надія на якусь знахідку, що допоможе нам, не залишала мене. Поклав долоню на стіну, озирнувся на череп. Раптом мене осінило. Підійшов до отвору комина. Він був досить широкий, і я зміг навіть зазирнути всередину. На мене зразу повіяло сильним протягом. Долонею обережно провів по м’якому шару сажі, яка покривала внутрішню викладку димаря.

Ретельно, камінь за каменем, я почав перебирати руками внутрішню частину комина. Сажа, яка сипалася на мене, забивала горлянку. Я добряче змерз і декілька разів вилаяв себе за впертість, але пошуки не припинив. Усе було марно. Мені довелось повністю стати в комин. Я вже остаточно вирішив кинути це копирсання в сажі, як один камінь, до якого я ледь дотягнувся, подався. Пальцями відчув, що він не був зацементований, як інші. За допомогою ножа мені нарешті вдалося виколупати його з димаря. Засунув руку в нішу, яку прикривав камінь. Там лежав цупкий згорток.

За хвилину я вже стояв посередині кабінету. Наскільки зміг, обтрусився від сажі, з насолодою дихаючи відносно свіжим повітрям. У руках у мене був обережно загорнутий в тканину й перев’язаний шовковою тасьмою пакунок. Розкривати його я зразу не став і відправився до зали. Надворі вже панувала темрява. Пошуки в комині остаточно мене добили. Бучма втупився на мене, добряче притрушеного сажею, але я нічого не став пояснювати, ледве проковтнув шматок смаженого голуба й миттєво провалився в забуття.

Здалося, що спав не більше хвилини. Хтось трусив мене за плече. Насилу продерши очі, я побачив над собою бліде обличчя Зозулі.

— Пане полковнику, пане полковнику!

Вхідні двері до вітальні, старанно закладені широкою дошкою, здригалися від одноманітних ударів.

9

У сусідній кімнаті бісилися коні. Чути було, як трощиться паркет під їх копитами. За вікном чорніла ніч. Краплі дощу падали через розбите вікно на підлогу. Сухомлин присів біля скоростріла та пересмикнув затвор. Зозуля й Бучма вже стояли, наставивши гвинтівки. Хтось повільно, через рівні інтервали грюкав у двері. Я витягнув револьвер і кивнув Бучмі. Той обережно підійшов до дверей і запитав:

— Кого там лихий несе?

Удари припинилися. За дверима хтось глухо сказав:

— Відчиняйте,