read-books.club » Фентезі » Сказання Земномор'я 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сказання Земномор'я" автора Урсула К. Ле Гуїн. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 113
Перейти на сторінку:
приховує свої таланти.

— То, значить, сам ти не можеш ні в що перетворитися по-справжньому? Або хоч знічев'я?

Видра знизав плечима.

Йому було дуже важко брехати. Він вважав, що бреше так незграбно, тому що не має подібного досвіду. Але Винюхувач був набагато досвідченіший і розумніший за нього. Він розумів, що магія сама по собі чинить опір неправді. Плетіння заклять, фокуси, спритність рук і сумнівні трюки з мерцями — все це лише підробка, а не справжня магія. Це всього лише віддзеркалення в дзеркалі істинного діаманта; бронза, яка прикидається золотом. Всі вони брехуни, і брехня процвітає серед них. Однак мистецтво магії, хоча його теж можна використовувати неправильно, має справу з тим, що істинне, реальне, і ті слова, якими користуються справжні маги і чарівники, є словами Справжньої Мови. Так що справжнім чарівникам зазвичай дуже важко збрехати, особливо в тому, що стосується їх мистецтва. В душі вони завжди усвідомлюють, що будь-яке сказане ними брехливе слово здатне змінити світ.

Винюхувач навіть відчув жалість по відношенню до Видри.

— Знаєш, якби тебе допитував Геллук, йому було б достатньо вимовити одне-два слова, і він витягнув би назовні всі твої знання, а заодно і твій розум. Я не раз бачив, що залишається після допитів нашого старого білолицього. Послухай, а ти зовсім не вмієш керувати вітрами?

Видра, повагавшись, відповів:

— Трохи вмію.

— А мішок у тебе є?

Ті, хто вмів заклинати вітер, зазвичай носили з собою шкіряний мішок, в якому, як вони стверджували, вони тримають вітри і який демонстративно розв'язували або зав'язували, щоб, наприклад, випустити на волю «хороший» вітер або, навпаки, загнати всередину «поганий». Можливо, цей мішок був всього лише чисто зовнішнім атрибутом, і все ж у кожного заклинателя вітрів такий мішок був, у кого великий і довгий, у кого зовсім маленький, як капшук.

— Він вдома, — сказав Видра. І це не було брехнею. У нього дійсно був шкіряний мішок, в якому він зберігав свої інструменти теслі і рівень. Та й з приводу вміння заклинати вітри він також не брехав. Кілька разів йому вдавалося піймати чарівний вітерець і змусити його надути вітрила, хоча він і гадки не мав, як боротися з бурею або хоча б стримувати її, а це, звичайно ж, справжній заклинатель вітрів повинен вміти. Але він подумав, що краще вже потонути в морській безодні, ніж бути вбитим в цій проклятій дірі.

— Але ж ти не захочеш використовувати це вміння на службі у короля?

— У Земномор'ї немає короля, — суворо і непохитно заявив юнак.

— Ну, на службі у мого господаря, — терпляче поправився Винюхувач.

— Ні, - відповів Видра і завагався. Він відчував, що зобов'язаний дещо пояснити цій людині. — Розумієш, тут важливіше моє «не можу», ніж «не хочу». Я подумував, чи не зробити мені затички в обшивці корабля, ближче до кіля — розумієш, про що я? Вони б випали, коли судно вийде у відкрите море, та ще при пристойній хвилі. — Винюхувач кивнув. — Але я не бажав робити цього. Адже я корабел! Я не можу побудувати корабель тільки для того, щоб він потім потонув! Та ще разом з тими, хто буде на борту. Мої руки ніколи не зможуть зробити таке. Ось я і зробив те, що міг. Я змусив судно плисти, куди воно само захоче. Але не туди, куди захоче капітан.

Винюхувач посміхнувся.

— Чарівники, між іншим, ще досі не розчарували корабель, — зауважив він. — Старий блідолиций вчора весь день повзав навколо нього на колінах, бурмочучи і лаючись. Наказав, щоб замінили кермо. — Він говорив про головного мага Лозена, блідолицього чоловіка з Півночі на ім'я Геллук, якого всі в Хавнорі дуже боялися.

— Це нічого не змінить.

— А ти можеш зняти закляття, яке наклав на корабель?

Втомлене змучене обличчя юного Видри освітила самовдоволена усмішка.

— Ні, - сказав він. — І я не думаю, що хто-небудь зможе.

— А ось це вже зовсім погано. Між іншим, ти міг би скористатися своїм умінням, щоб поторгуватися з ними.

Видра промовчав.

— Ну ось, наприклад, такий ніс, як у мене, — річ дуже корисна при укладанні угод, — продовжував тим часом Винюхувач. — Не те щоб я прагнув з кимось змагатися, але той, хто шукає, завжди знайде, як то кажуть… Ти коли-небудь в шахту спускався?

Здогадки магів часом куди ближчі до знання, навіть якщо маг і не дуже ясно уявляє собі, які знания він отримав. Першою ознакою обдарованості Видри, який проявився, коли йому було років зо два-три, була його здатність йти прямо до будь-якого предмета, який вважався втраченим: загублений випадково цвях, покладений не туди, куди слід, інструмент. Він знаходив будь-яку річ, як тільки дізнавався і вивчав те слово, яким ця річ позначалася в розмові. І в дитинстві одним з найулюбленіших його занять було бродити на самоті по лісах і полях, відчуваючи босими ногами і всім тілом підземні джерела, рудні жили і скупчення, кам'яні шари і різні вкраплення в гранітній породі. Це було схоже на прогулянки по величезному будинку, де він розглядає незліченні кімнати, коридори і сходи, що ведуть в просторі підземелля, де блищать на стінах срібні свічники. І чим далі він ішов, тим більше йому починало здаватися, що тіло його зливається з тілом землі, що він відчуває кожну її жилку, кожен орган, кожен м'яз — як свій власний. Цей дар у дитинстві приносив йому величезну радість. Але Видра ніколи не шукав йому ніякого застосування. Цей дар був його таємницею.

Тому на питання Винюхувача він не відповів.

— Що у нас під ногами? — Винюхувач вказав на підлогу, викладену грубою сланцевою плиткою.

Видра деякий час мовчав, потім знехотя сказав:

— Глина, гравій, а далі скельна порода, багата гранітами. Під всією цієї частиною столиці така порода. Я не знаю, як вона називається.

— Імена можна вивчити.

— Я вмію будувати кораблі, вмію на них плавати.

— Ти б набагато більше користі приніс, тримаючись подалі від кораблів, від усіх цих воєн і піратських нальотів. Наш правитель веде розробку старих шахт в Саморі, по ту сторону гори. Там ти не стоятимеш у нього на шляху. А працювати на нього тобі все одно доведеться, якщо хочеш залишитися в живих. Я подбаю про те, щоб тебе туди відіслали. Якщо ти поїдеш, звичайно.

Видра помовчав трохи і сказав:

— Дякую. — І подивився прямо на Винюхувача. Це був одночасно запитливий і оцінюючий погляд.

Адже

1 ... 6 7 8 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказання Земномор'я», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказання Земномор'я"