Читати книгу - "І не лишилось жодного"

«Кумедно, що люди похилого віку завжди перекручують назви», – подумала Віра й сказала:

– Так, гадаю, місіс Оуен справді пощастило.

Емілі Брент витягнула із сумки своє вишивання. Вона саме почала засиляти нитку, але зупинилася.

– Оуен? Ви сказали «місіс Оуен»? – різко перепитала вона.

– Так.

Емілі Брент нервово засовалася.

– Я ніколи не зустрічала жодних Оуенів.

Віра подивилася на неї з подивом.

– Але це ж…

Вона не встигла закінчити фразу. Двері відчинилися, і до них приєдналися чоловіки. Роджерс ступав за ними, несучи тацю з кавою.

Суддя сів поруч із міс Брент, Армстронґ приєднався до Віри, Тоні Марстон підійшов до відчиненого вікна. Блор зі щирим здивуванням розглядав бронзову фігурку, гадаючи, чи й справді чудернацькі кути й викривлення уособлюють жіночу постать. Генерал Макартур притулився до каміна, посмикуючи себе за білі вусики. То була збіса смачна вечеря! Його настрій значно покращився.

Ломбард гортав тижневик «Панч», який лежав з іншою пресою на столику біля стіни.

Роджерс обходив усіх із тацею. Кава була чудова – дуже чорна й дуже гаряча.

Уся компанія добре повечеряла. Усі були задоволені собою та життям. Годинник показував двадцять хвилин на десяту. Настала тиша – задоволена, сита тиша.

Раптом, без попередження, у тишу увірвався Голос. Нелюдський, пронизливий…

– Леді та джентльмени! Попрошу уваги!

Усі сполохалися. Вони роззирнулися, подивилися одне на одного, на стіни. Хто говорив?

Голос продовжував, чистий, високий:

– Вам висунуто такі обвинувачення:

Едвард Джордж Армстронґ несе відповідальність за скоєне 14 березня 1925 року, що призвело до смерті Луїзи Марії Кліс.

Емілі Каролайн Брент відповідальна за смерть Беатрис Тейлор 5 листопада 1931 року.

Вільям Генрі Блор спричинив смерть Джеймса Стівена Ландора 10 жовтня 1928 року.

Віра Елізабет Клейторн 11 серпня 1935 року вбила Сиріла Оґілві Гамільтона.

Філіп Ломбард у лютому 1932 року прирік на смерть двадцять одного чоловіка зі східноафриканського племені.

Джон Гордон Макартур 4 січня 1917 року навмисно послав на певну загибель коханця своєї дружини, Артура Ричмонда.

Ентоні Джеймс Марстон винний у смерті Джона та Люсі Комбс, що сталася 14 листопада минулого року.

Томас і Етель Роджерс відповідальні за смерть Дженніфер Брейді, яка померла 6 травня 1929 року.

Ловренс Джон Ворґрейв обвинувачується у вбивстві Едварда Сетона 10 червня 1930 року.

Обвинувачені, що стоять перед судом, ви можете сказати щось на своє виправдання?

ІІ

Голос замовк.

На якусь мить запала гробова тиша, яку перервав розкотистий гуркіт. Роджерс упустив тацю.

У той же час десь за дверима почувся зойк, а потім глухий звук.

Першим зірвався на ноги Ломбард. Він підбіг до дверей і відчинив їх навстіж. На підлозі, наче безформна маса, лежала місіс Роджерс.

– Марстоне! – вигукнув Ломбард.

Ентоні кинувся йому на допомогу. Разом вони підняли жінку й перенесли її у вітальню.

Лікар Армстронґ притьмом метнувся до них. Він допоміг їм покласти її на дивані й схилився над нею.

– Усе гаразд, – повідомив він. – Вона просто знепритомніла. За хвилину прийде до тями.

Ломбард звернувся до Роджерса:

– Принесіть трохи бренді.

Роджерс із побілілим обличчям і тремтячими руками пробурмотів: «Так, сер», – і швидко вислизнув із кімнати.

Віра закричала:

– Хто то говорив?! Де він був? Це звучало… Це звучало, немов…

Генерал Макартур аж затинався:

– Що тут відбувається? Що це за розіграш?

Його рука тремтіла, плечі опустилися. Здавалося, він постарішав років на десять.

Блор витирав хусточкою обличчя.

Тільки суддя Ворґрейв і міс Брент здавалися порівняно незворушними. Емілі Брент сиділа прямо, високо тримаючи голову. На її щоках з’явилася яскрава червінь. Суддя сидів у звичайній позі, опустивши голову на груди. Рукою він легко потирав вухо. Тільки його очі жваво розглядали кімнату, пильні, розумні.

І знову Ломбард почав діяти. Він залишив лікаря Армстронґа опікуватися непритомною жінкою і взяв ініціативу на себе.

– Голос? Звучало, ніби він був у цій кімнаті, – сказав він.

Віра скрикнула:

– Але хто ж то був? Хто це був? Жоден із нас цього не робив!

Як і суддя, Ломбард повільно озирав кімнату. Якийсь час він затримав погляд на відчиненому вікні, а тоді рішуче кивнув. Раптово очі його спалахнули. Він схопився і побіг до дверей поруч із каміном, що вели в сусідню кімнату.

Швидким рухом він схопився за клямку й відчинив двері навстіж. Увійшов досередини й одразу ж задоволено вигукнув:

– От воно що!

Інші поспішили за ним. Тільки міс Брент залишилася самотньо й прямо сидіти в кріслі.

У другій кімнаті до стіни, суміжної з вітальнею, було присунуто стіл. На ньому стояв грамофон – застаріла модель із великою трубою, направленою до стіни. Ломбард відсунув трубу вбік і показав три непомітні маленькі отвори, які хтось висвердлив у стіні.

Налаштовуючи грамофон, він поставив голку на платівку, і одразу ж знову прозвучало:

– Вам висунуто такі обвинувачення…

Віра скрикнула:

– Вимкніть! Вимкніть! Це жахливо!

Ломбард підкорився.

Армстронґ зітхнув із полегшенням.

– Гадаю, це ганебний і безсердечний розіграш.

Тихо, але чітко суддя Ворґрейв перепитав:

– То ви вважаєте, що це жарт, так?

Лікар глянув на нього з подивом.

– А чим іще це може бути?

Легко постукуючи себе пальцями по верхній губі, суддя сказав:

– У цей момент мені важко висловити своє судження.

Втрутився Ентоні Марстон:

– Слухайте, є одна річ, про яку ви забули. Хто, хай йому трясця, увімкнув цю штуку й налаштував її?

– Так, гадаю, це ми повинні з’ясувати, – пробурмотів