Читати книгу - "Таємний клуб лиходіїв, Selina Tamamushi"

— Технічно я принцеса, — задумалася Дракониця та перестала помішувати крем, — залишилося тільки опинитись у скрутному становищі. 

— То ви… не в біді? — чуйно запитав Гарбу у Дракониці. Нічого не бачивши в своєму шоломі, крім очей принцеси, які насправді належали Дракониці. 

— Ну, якщо не рахувати цього крему, який вибухає навіть при кімнатній температурі, — відповіла Пересмішка, заходячи на кухню, саме тієї миті, коли крем буквально вибухнув, заливши стелю, стіни та дівчат полуничною кремовою спокусою. 

— О, цей кремовий вибух і будемо вважати моїм нещастям! Все! Я згодна вийти  заміж за... Лицаре, як вас там звати?  

— Вибачте, схоже я все зіпсував! Мене звати... — Сер Гарбу зняв шолома та почав витирати обличчя.— А-а-а! Дракони! Що ви зробили із принцесою? 

— Ага. Летіли та прилетіли. Приємно познайомитися, тільки не дракони, а принцеси, — ображено відповіла вона, — до того ж, ти в курсі? Я просто в гості до подруги прилетіла. 

— Принцеси? А хто з вас Принцеса Перемішка? — запитав Сер Гарбу. Дивлячись на дві особи в кухарських ковпаках які були повністю вкриті рожевим кремом. 

— З ранку я була! — весело відповіла Пересмішка здніймаючи руки у  вгору. 

— А п’ять хвилин тому, схоже я, — сказала Дракониця, випускаючи серденько з ніздрі. 

— Ви цікаві! — витиснув з себе Сер Гарбу. 

— А ти — дивний! — відповіла Принцеса Пересмішка. 

— Можливо… — філософські почав відповідати Сер Гарбу та запнувшись залишився мовчати. 

Вони продовжували мовчки дивитись одне на одного. Мить тиші. Потім всі троє вибухнули сміхом і рожевими бризками.