Читати книгу - "Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Всё? — і почувши ствердну відповідь, зійшов врешті з ґанку і пішов уздовж натовпу, пильно вглядаючись у обличчя. Зупинився біля одного й запитав: — Грамотный? — Той з переляку навіть сказати нічого не зміг, лише ствердно кивнув головою, — будешь за председателя сельсовета. Пока район с вами не разберётся, кого куда назначать. Понял? И смотри у меня! Да… Завтра на подводах отправишь семьи арестованных в Тернополь, в областное управление НКВД. С вещами. Понял? В помощь оставляю четырёх бойцов.
— Я?.. — пробелькотів новоспечений голова, — я?.. А як же… Я не можу! Я не…
Підполковник поклав йому руку на плече і різко повернув обличчям до того місця, де в снігу лежали розстріляні.
— Ты туда посмотри, а?
Із сільради вивели заарештованих і завантажили у машину, у натовпі знову здійнявся крик, але ніхто на це не зважав. Підполковник мовчки мерз у кабіні. Допити він провів недаремно, дещо таки взнав. На село напала банда Гордія. Це псевдо вже було відоме в управлінні. Розумний бандит. Розумний, обережний та передбачливий, ще й зухвалий! Виникає нізвідки та зникає у нікуди, причому завжди завдає удари там, де його не чекають. Завжди передбачені шляхи відходу, жодного разу не вдалося заскочити його зненацька, по усьому видно, проінформований надзвичайно добре. Мабуть, має широко розгалужену агентурну мережу, інакше його давно б накрили, як шкідливого кота мокрим рядном. Але на цей раз Гордій передав куті меду, на цей раз…
«Возьмусь я за этого гада по-настоящему! Я ему смерть Гребёнкина не прощу!»
Пошукова група, котру, як тільки розвиднілося, одразу відправили по слідах, має повернутися до Тернополя, при можливості зв’язавшись з командуванням по телефону. Що ж, будемо чекати. Сліди в снігу не сховаєш, кудись та приведуть!
***
Зі Стасова Гордій повів свій загін поруч із гостинцем. По-перше, тут була зручна широка стежина, а по-друге, який же йолоп шукатиме їх у такому місці? За двадцять метрів від дороги? І лише коли відійшли кілометрів зо п’ять від села, Гордій звернув на занедбаний лісовий шлях. Снігу намело, як то кажуть, по самі вінця. У них був час відірватися від можливої гонитви, але на снігу слідів не сховаєш! І за добу, і за дві сліди залишаться! Тому взимку Гордій виходив на операції вкрай рідко, дуже обережно і, малим складом. Зазвичай на зиму вояки поверталися до осель, збираючись лише в особливих випадках. При собі Гордій держав тільки тих, кому йти було нікуди. Цього разу вони дуже вдало влаштувалися у Розумниці, в шпиталі. Поранені видужали, і шпиталь був порожній, тому тут і зробили основну базу. Василину тимчасово відпустили і вона, дуже задоволена, що побачить онуків, мало не побігла додому. Для того, щоб розмістити решту вояків, ще одну криївку викопали в лісі, за кілометр від хати. У шпиталі розташувалися шестеро вояків, і в лісовому схроні ще восьмеро. Ото й усі сили. Але коли зійде сніг, тоді зберуться усі. Ого! Весняний ліс кличе!
Розумниця, як письменна, була прийнята працювати на пошту, тому мала можливість користуватися телефоном. У Стасові, на пошті, також була своя людина, котра й повідомила, що в село приїхали енкаведисти робити якийсь облік населення. Розумниця в обідню перерву поквапилася додому, щоб погодувати дітей, і одразу переказала новину Гордієві, а той втриматися не зміг. По-перше, рідне село, а по-друге, не так часто випадає можливість прихопити енкаведистів.
Збиралися, наче на пожежу. Гордій навіть не став чекати вечора, а вивів людей зі схрону серед білого дня, правда, по одному і мерщій до лісу, куди заздалегідь була проторована стежина: мешканці села ходили нею у ліс по дрова. І хоча голова сільради казав, що самостійна вирубка лісу заборонена, на цс ніхто не звертав уваги. Адже топити груби чимось треба! Зима ж надворі! От по цій стежині й шмигонули до лісу, а далі вже уздовж шляху, а далі стемніло, то можна було йти і шляхом. Назад поверталися вдень, тому мали йти засніженим лісом, лише де-не-де виходячи на нечасті протоптані стежки. І вже біля лісового схрону знов повернулися на стежину. Частина загону спустилася у схрон, який добре замаскували, закидавши снігом сліди та вхід. Нарешті й Гордій із залишком загону добрів до села і з насолодою впав на ліжко.
«Це скільки ж ми пропіхотурили? — подумав, — літом по дорозі туди тридцять та й назад тридцять, а зараз і того більше… Одначе!»
Увечері пішов сніг, великий та лапатий.
— Це нам сам Бог допомагає! — посміхнувся Гордій назустріч Марії, котра спустилася у схрон із баняком, повним вареної картоплі. — Що, Розумнице, чи є там десь медична заначка? Добру справу зробили!
Жінка сумно похитала головою.
— Що таке? — насторожився він, — ну, кажи вже!
— Енкаведисти розстріляли Кухмістренка та Вайтрубу, ще сімох відправили до Сибіру.
Гордій спохмурнів.
— Зворотний бік перемоги! За Кухмістренка помстимося. Жорстоко помстимося!
— Йому це не допоможе. Та й родині теж, їх у Сибір…
— Звірі! Чисті звірі! Дітей та жінку за що? А взагалі — війна… А на війні гинуть! Розумнице, ти це розумієш? Війна! Нас вбивають, і ми вбиваємо, бо інакше не визволимо свого краю. Вони ніяк не можуть второпати, що ми не такі, як вони. Ні москалі, ні німці, ні поляки, ні східняки… Не можуть чи не хочуть… Ми самі по собі! Бажаємо жити самі! Нам ніхто не потрібен! Більшовики повабили владою народу, збрехали! Німці повабили самостійною державою, теж збрехали. А поляки навіть і вабити нічим не збиралися! Ну їх усіх під три чорти, нікому не маю віри! Зачекай, зійде сніг… Швидше б… Задушливо мені тут, Розумнице!
***
Пошукова група ще до сутінків прибула до околиці Великої Прошеви, а далі пішов густий сніг, і сліди засипало на очах.
— Не везёт! — командир групи, сержант, матюкнувся, — а с другой стороны, мы теперь знаем, что их база где-то здесь, в селе. А это уже немало.
Невеличкий загін зайшов у село. Стемніло дуже швидко, як це буває взимку. Тільки-но був сірий зимовий день,
а вже й темно. Добре, хоч темрява у лісі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переможців не судять, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.
