Читати книгу - "Межа Фундації"

На димчастому склі дверей світився напис важким для прочитання сейшеллським шрифтом «СОТЕЙН КВІНТЕСЕТЦ АБТ», а під ним іще один: «КАФЕДРА СТАРОДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ».

Жінка торкнулася пальцем гладенького металевого кружальця. Звуку не було, але димчасте скло на мить стало молочно-білим і м’який, дещо відсторонений голос сказав:

— Назвіться, будь ласка.

— Янов Пелорат з Термінуса, — сказав Пелорат, — з Ґоланом Тревізом з того самого світу.

Двері відразу ж відчинилися.

3

Чоловік, який підвівся, обійшов стіл та підійшов їх привітати, був високим і вже в літах. Шкіра в нього була світло-коричнева, а кучеряве волосся — сіро-сталевого кольору. Він простягнув руку для привітання і промовив м’яким та низьким голосом:

— Я С. К. Радий знайомству, професори.

— Я не маю наукового звання, — відповів Тревіз. — Просто супроводжую професора Пелората. Можете називати мене просто Тревіз. Радий з вами познайомитися, професоре Абт.

Квінтесетц підняв руку, явно збентежений.

— Ні-ні. «Абт» — це просто дурний титул, який не має жодного значення за межами Сейшелла. Прошу, не зважайте на нього й називайте мене С. К. У нас на Сейшеллі заведено вживати ініціали в побутовому спілкуванні. Я так радий побачити вас двох, хоча очікував лише одного.

На якусь мить він завагався, а тоді простягнув руку, непомітно витерши її об штани.

Тревіз стиснув її, замислившись, як заведено вітатися на Сейшеллі.

— Сідайте, будь ласка, — сказав Квінтесетц. — Боюся, ці крісла здадуться вам неживими, але я, наприклад, не хочу, щоб мої крісла мене обіймали. Зараз такі крісла модні, але я віддаю перевагу обіймам, які щось означають. Ха!

Тревіз усміхнувся і сказав:

— Ви не один такий. Здається, С. К., ваше ім’я походить із Крайніх Світів, а не із Сейшелла. Перепрошую, якщо моє зауваження безцеремонне.

— Усе нормально. Моя родина частково походить з Аскоуна. П’ять поколінь тому мої предки залишили Аскоун, коли влада Фундації стала нестерпною.

— А ми фундатори, — сказав Пелорат. — Прийміть наші вибачення.

Квінтесетц доброзичливо махнув рукою.

— Я не тримаю аж такої злості тривалістю в п’ять поколінь. Хоча, звичайно, і таке трапляється — то більше шкода. Бажаєте щось поїсти? Випити? Може, вам подобається, щоб десь фоном звучала музика?

— З вашого дозволу, — відповів Пелорат, — я волів би відразу перейти до справи, якщо це дозволяють сейшеллські звичаї.

— Запевняю вас, сейшеллські звичаї цьому на заваді не стануть. Ви й гадки не маєте, яке це диво, докторе Пелорат. Лише тижні два тому я натрапив на вашу статтю про міфи походження в «Археологічному огляді», і вона вразила мене дивовижним синтезом — який, проте, був ну надто короткий.

Пелорат почервонів.

— Як я радий, що ви її прочитали. Звичайно, мені довелося її стиснути, бо «Огляд» не опублікував би повного дослідження. Я планую написати трактат із цього питання.

— Бажаю, щоб вам це вдалося. Хай там як, а щойно я її прочитав, мені захотілося вас побачити. Я навіть подумав про те, щоб полетіти заради цього на Термінус, хоча це було б важкувато організувати…

— Чому? — запитав Тревіз.

Квінтесетц зніяковів.

— Мені сумно це казати, але Сейшелл не хоче приєднуватися до Федерації і деякою мірою перешкоджає соціальним контактам з Фундацією. Розумієте, ми традиційно дотримуємося нейтралітету. Навіть Мул нас не чіпав, лише вирвав заяву про нейтралітет. Із цієї причини будь-яке клопотання про відвідини території Фундації загалом і Термінуса зокрема розглядають з підозрою, хоча такому науковцю, як я, імовірно, вдалося б отримати паспорт для суто наукової поїздки. Але тепер у всьому цьому немає потреби: ви самі до мене прилетіли. Мені важко в це повірити. Я запитував себе: чому? Невже ви чули про мене, так само як я — про вас?

— Я знаю про вашу працю, С. К., і в моєму архіві є виписки з ваших статей, — відповів Пелорат. — Тому я до вас і прийшов. Я вивчаю і питання Землі, яку вважають планетою походження людського виду, і ранній період дослідження та заселення Галактики. Зокрема, я прилетів сюди, щоб дізнатися про заснування Сейшелла.

— З вашої статті, — сказав Квінтесетц, — я можу припустити, що вас цікавлять міфи та легенди.

— А ще більше — історія, реальні факти, якщо такі існують. Як ні — то міфи та легенди.

Квінтесетц підвівся, швидко пройшовся кабінетом, зупинився глянути на Пелората, тоді пройшовся знову.

Тревіз не витерпів:

— Добре, сер…

— Дивно! — сказав Квінтесетц. — Справді дивно! Це було лише вчора…

— Що саме? — запитав Пелорат.

— Я розповім вам, докторе Пелорат… до речі, можна вас називати Я. П.? — сказав Квінтесетц. — Уживати повне ім’я для мене дещо неприродно…

— Так, будь ласка.

— Я вже казав вам, Я. П., що був захоплений вашою статтею і захотів з вами побачитися. Я захотів з вами побачитися тому, що ви маєте широку колекцію легенд про початки інших світів і ще не маєте наших. Іншими словами, я хотів бачити вас, щоб розповісти саме те, для чого ви сюди прилетіли.

— Як це стосується вчорашнього дня, С. К.? — запитав Тревіз.

— У нас є легенди. Легенда. Важлива для нашого суспільства, бо вона стала нашою головною загадкою…

— Загадкою? — утрутився Тревіз.

— Я не маю на увазі головоломку чи щось таке, це було б звичайне значення слова «загадка» в галактичному стандарті. Проте тут воно має вузьке значення. «Щось таємне», щось, що до кінця розуміють тільки деякі адепти; щось, про що не кажуть чужинцям. А вчора був цей день.

— Який день, С. К.? — запитав Тревіз, додаючи до свого тону трохи більше ввічливості.

— Учора був День Польоту.

— А, — відповів Тревіз, — день медитації та тиші, коли всі мають залишатися вдома.

— Щось таке в теорії, от тільки в більших містах, цих складніших регіонах, мало хто дотримується старого звичаю. Бачу, що ви про це знаєте.

Пелорат, якого стривожив сердитий тон Тревіза, квапливо додав:

— Ми трохи чули про нього, бо прибули вчора.

— Саме цього дня, — саркастично зауважив Тревіз. — Послухайте, С. К. Як я вже казав, я не науковець, але маю запитання. Ви сказали про якусь головну загадку, про яку не говорять чужинцям. Чому ж тоді ви розповідаєте про неї нам? Ми чужинці.

— Так. Але я не займаюся цього дня спогляданням і глибина моєї забобонності з цього питання ну дуже незначна. Однак стаття Я. П. посилила в мені почуття, яке жило вже давно. Міф або легенда не утворюється з вакууму. Такого не буває. Якимось чином за нею завжди ховається зернятко правди, хоч якою спотвореною вона б не була, і мені хотілося б, щоб за нашою легендою про День