Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Та ти що?! — зрадів Давид.

— Ну, як… Залишилося буквально трохи більше метра. До наступних вихідних проведемо урочисте відкриття, — пожартував Максим. — Електроживлення теж організуємо. Кілька людей допоможуть тобі швидше розібратися в матеріалах. Хлопці зараз збирають техніку для перегляду старих плівок, касет, дисків, флешок. Усе необхідне скоро підвезуть.

— Можливо, в монтажній кімнаті архіву техніка ще в робочому стані. Перевіримо.

— Ще одне… — Максим посунувся ближче. — У четвер ми підемо в музей. На «екскурсію». Настав час звільнити Марину зі скляного полону.

— Максиме, я можу чимось допомогти?

— Операція не має прямого зв’язку з місією руху опору. Тому я не можу просити приєднатися. Що завгодно може трапитися. Гарантій, як розумієш, жодних. Однак один я не впораюся. Вже є сім добровольців.

— Я йду з вами.

— Це буде непросте завдання.

— Розумію. Я хочу допомогти. Мені тільки потрібен підроблений лікарняний, щоб відмазатися від заводу. З цим проблем не буде?

— Ні, звичайно, — запевнив Макс. — Ось що ми задумали…

Добрий ранок, Давиде! (білор.)

Око (нім.).

Ми сповнені ніжності до тих, кому робимо зло, і запекло ненавидимо тих, кому принесли багато радості.

Жан де Лабрюєр — письменник-мораліст

На порозі Музею Üмперії з’явилася група з одинадцяти öсобин. Їхні транспаранти проголошували: «Менше говори — більше роби. Більше справи — менше слів» і «Ми не толерантні». На кепках позолочена абревіатура ÜRB — Üмперський Радикальний Блок. Літня öсобина, що зустрічала відвідувачів, білетерка і два охоронці на прохідній з побоюванням перезирнулися. Вони прекрасно знали, хто завітав до музею — üрби.

ÜRB — рух üмперських активістів швидкого реагування. Організація спочатку орудувала на хоупландській території. Головною метою üрбів у Хоупландії була дестабілізація обстановки. Вони займалися підбурюванням до протистояння. Після досить гучних і успішних операцій, спрямованих на руйнування сусідньої держави, ватажки й активні члени руху перебралися в Üмперію. Üрби встали на захист üмперської моралі. Вони з особливим завзяттям оберігали «духовні скрєпи», організовуючи систематичні напади й провокації проти інакодумців.

ÜRB славився екзотичними методами боротьби з неугодними. Üрби користувалися сечею та калом, наприклад, для закриття, на їхню думку, антиüмперських експозицій у галереях, а також — безмежним заступництвом і підтримкою офіційної влади та правоохоронних органів. Тому, коли вони з’явилися на порозі, сторопілі працівники Музею Üмперії не чинили опору. До того ж двоє візитерів тримали напоготові каністри з рідиною характерного жовтого кольору. Один з відвідувачів — целофановий мішок з темно-коричневою субстанцією.

— Über! Хай живе Великий Вождь! Üмперія понад усе! Über! — закричав лідер групи, груди якого прикрашав портрет üмператора.

— Über! Хай живе Великий Вождь! Üмперія понад усе! Über! — по-солдатськи хором, разом з працівниками музею, прокричали всі інші.

— Über! Надійшла інформація про певний експонат. Недобре, товариші. Дуже недобре. Будемо сподіватися, сталася помилка. Інакше — überскандал. І де? У самому Музеї Üмперії!!! Über! — потряс вказівним пальцем головний üрб.

Двоє üрбів, з каністрою і пакетом, затрималися на прохідній, неабияк спантеличивши охоронців. Ті заворожено дивилися на візитерів, скам’янівши на місці, немов статуї при вході в будівлю. Інші активісти рушили до зали «Нацзрадників», де прямо по центру стояла скляна скульптура з тілом Марини всередині. Дівчина виглядала так, ніби її щойно відлупцювали й залили склом. Лідер üрбів став перед нею, наче вкопаний.

— Über! Вибач, треба поспішати. Über! — голос Давида повернув Максима до реальності.

Підійшовши до скульптури, Макс завалив її на підлогу. Тисячі скалок полетіли в різні боки. Заревіла сирена. Üрби спішно запакували тіло в мішок і рушили до виходу. Охоронці музею заметушилися через рев динаміків. Вони побігли до виставкових зал. Активісти тим часом покинули музей. За рогом чекав мікроавтобус. Посередині тротуару на їхньому шляху раптом виросла постать черниці. Вона з неприхованим інтересом розглядала чудернацьку групу öсобин. Тільки коли вони зникли за поворотом, черниця рушила далі. Навпроти входу в музей до неї підбігли охоронці з поліцейським.

— Über! Вони перейшли дорогу і побігли туди. Über! — черниця вказала в протилежну сторону від тієї, де зникли üрби.

У мікроавтобусі, що прямував до сусіднього з підземним сховищем сердечників району, переодягалися псевдоüрби. Давид змінив одяг, а потім здер з обличчя маску. Настільки реальну, що аж самому стало погано від виду зривання шкіри в дзеркалі.

У сховищі на платформі горіли свічки. Люди сиділи по обидва боки, утворюючи прохід до сходів. Побачивши Макса, сердечники піднялися. Він не знав, що соратники підготували церемонію прощання.

— Спасибі велике, — Максим схилив голову.

Давид, Макс, Джаззі та Вінсент під звуки скрипки й віолончелі пронесли тіло Марини й поклали на ложе, встановлене на узвишші. Максим не відходив від сестри. Ціла черга вишикувалася, щоб сказати кілька слів про Цвєтаєву. Хтось знав її особисто, хтось захоплювався нею, почувши історії про хоробрість і самовіддану боротьбу. В кінці Макс, вийшовши вперед, промовив:

— Я ЛЮДИНА! — останні слова Марини, вимовлені в суді.

— Я ЛЮДИНА! Я ЛЮДИНА! Я ЛЮДИНА! — луною розійшлися голоси сердечників.

— Я людина, — прошепотів Вінсент.

Тіло Марини Фассбіндер кремували глибоко в тунелі, щоб уникнути задимлення сховища. Повітряні потоки неслися в протилежну сторону.

— Як ти? — Джаззі міцно обняла Максима.

— Нормально, спасибі, — відповів Макс. — Пропоную пообідати та вирушити в архів. Давиде, чуєш? Ми можемо вже сьогодні почати переглядати матеріали, — йому не терпілося взятися до наступної фази підготовки.

Потрапивши на мінус п’ятий поверх телецентру, Давид із захопленням пробігся між рядами полиць, заповнених безцінними відеоматеріалами про його батьківщину, про людину, можливо, про всю планету.

— Перевіримо техніку в монтажній кімнаті, — покликав він за собою Максима і Джаззі.

Практично все було в робочому стані.