Читати книгу - "Привид"

— Де ти був? — спитала Беата.

— Та трохи займався оперативною роботою, так би мовити.

— На місці злочину в «Гардермоені» нам не вдалося знайти нічого цінного для слідства. Мої люди все перерили. Голяк. Єдине, про що ми дізналися, — це те, що цвяхи вироблені зі стандартної сталі і мають надвеликі алюмінієві шляпки шістнадцять міліметрів завширшки. Цеглина, можливо, походить з маєтності в Осло, збудованої наприкінці XVIII сторіччя.

— Ну і?

— В будівельному розчині ми знайшли свинячу кров та кінське волосся. Колись в Осло був відомий каменяр, який домішував їх у розчин, і такий розчин часто трапляється в житлових багатоквартирних будинках у центрі міста. В будівельний розчин можна домішувати все, що завгодно.

— Гм.

— Тому тут теж немає жодної зачіпки.

— Теж?

— Так. Стосовно отого візиту, про який ти мені казав. Він, напевне, ходив кудись в інше місце, але не до управління поліції, бо ніякого Торда Шульца там не зареєстровано. На перепустці відвідувача написано «Відділок поліції Осло», і схожі перепустки можуть видавати в кількох відділках поліції.

— Добре, дякую.

Харрі понишпорив у кишенях і нарешті знайшов, що шукав. Перепустку Торда Шульца. І свою, отриману того дня, коли він приходив до Хагена з групи боротьби зі злочинністю в перший день свого перебування в Осло. Він поклав обидві перепустки на панель приборів. Уважно роздивився їх. Зробив висновок і знову засунув обидві перепустки до кишені. Повернув ключ запалення, втягнув крізь ніздрі повітря і, переконавшись, що від нього й досі тхне конем, вирішив зробити візит своєму колишньому супернику в Хоєнгаллі.

24

Приблизно о п’ятій почало дощити, і коли Харрі о шостій натиснув дзвінок великого будинку, в Хоєнгаллі було вже темно, як Різдвяної ночі. Будинок мав усі ознаки щойно збудованого: біля гаража виднілися мішки із залишками будматеріалів, а під сходами Харрі побачив порожні банки з-під фарби та упаковку з-під ізоляційних матеріалів.

Потім він побачив, як за декоративним призматичним склом рухається постать, і волосся на його потилиці стало дибки.

Відчинилися двері — їх швидко і рвучко відчинив чоловік, якому нема кого боятися. Одначе він закляк як вкопаний, коли побачив перед собою Харрі.

— Добривечір, Бельмане, — привітався Харрі.

— Харрі Холе. Оце так-так, мушу сказати.

— Сказати що?

Бельман хихикнув.

— Сказати, що оце так несподіванка — бачити тебе біля моїх дверей. Звідки ти дізнався, де я живу?

— Всі знають мавпу, але мавпа не знає нікого. У більшості інших країн керівник відділу боротьби з організованою злочинністю зазвичай має охоронця, тобі це відомо? Я нічого не перервав?

— Та ні, — сказав Бельман, потираючи підборіддя. — Просто я думаю: запрошувати тебе чи не запрошувати?

— Знаєш, — відказав Харрі, — тут мокро, до того ж я прийшов з миром.

— Для тебе слово «мир» — іншомовне, — сказав Бельман, відчиняючи ширше двері. — Ноги витирай.

Мікаель Бельман провів Харрі крізь залу, повз вежу з картонних коробок, кухню, де ще не було господарчого обладнання — і аж до вітальні. Не такої розкішної, які йому доводилося бачити в деяких будинках Західного Осло, але достатньо солідної й просторої для одної родини. Вид на долину Квернер, Центральний вокзал Осло та міський центр був просто фантастичний. І Харрі це помітив.

— Ділянка землі коштувала майже стільки, скільки сам будинок, — зауважив Бельман. — Вибач за розгардіяш. Ми щойно перебралися. А входини відзначимо наступного тижня.

— А мене забув запросити? — спитав Харрі, знімаючи свій мокрий піджак.

Бельман посміхнувся.

— Випивку я можу запропонувати тобі прямо зараз. Що питимеш?

— Я не п’ю, — посміхнувся у відповідь Харрі.

— Ой, вибач, — сказав Бельман без тіні каяття, — все так швидко забувається. Ти пошукай собі стілець, а я поки що пошукаю кавоварку та дві чашки.

Десять хвилин по тому вони сиділи біля вікна, що виходило на терасу, з якої відкривався чудовий краєвид. Харрі відразу ж перейшов до справи. Мікаель Бельман вислухав його не перебиваючи, навіть коли Харрі бачив у його очах недовіру. Коли Харрі закінчив, Бельман підсумував почуте.

— Значить, ти гадаєш, що отой пілот, Торд Шульц, вивозив віолін з Норвегії. Його заарештували, але відпустили після того, як спалювач з посвідченням поліцейського підмінив віолін на картопляне борошно. І що Шульца вбили у його помешканні після звільнення, можливо, через те, що його роботодавець дізнався, що Шульц побував у поліції, і тому перелякався, що пілот «розколеться».

— Еге ж.

— І своє припущення, що Шульц ходив до управління поліції, ти підкріплюєш наявністю перепустки з написом «Відділок поліції Осло»?

— Я порівняв його перепустку з тою, яку видали мені, коли я приходив до Хагена. Літера «Р» у слові «районна» в обох випадках є бляклою. Мабуть, той самий принтер.

— Не питатиму тебе, як ти роздобув перепустку Шульца, але чому ти такий впевнений у тому, що то не був якийсь звичайний візит? Може, він хотів пояснити, звідки в його багажі взялося картопляне борошно, хотів переконати нас, щоби ми повірили йому.

— Тому, що його ім’я прибрали з реєстру відвідувачів. Комусь було потрібно, щоби про той візит так ніхто й не дізнався.

Мікаель Бельман зітхнув.

— Саме про це я завжди й думав, Харрі. Нам слід було працювати один з одним, а не один проти одного. Тобі б сподобалася робота у відділі кримінальної поліції.

— Ти про що?

— Перш ніж продовжити, я маю попросити у тебе про одну послугу. Будь ласка, помовкуй про те, що я тобі зараз розповім.

— Згода.

— Ця справа вже й так поставила мене в дуже скрутне становище. Шульц приходив до мене. І ти маєш рацію — він дійсно збирався розповісти мені все, що знав. Серед іншого, він розповів мені про те, що я вже давно підозрював: поміж нами зачаївся спалювач. Хтось, хто працює, на мою думку, в управлінні і має безпосередній стосунок до справ, які веде відділ боротьби з організованою злочинністю. Я сказав йому чекати вдома, допоки я не переговорю зі своїм начальством. Я мав діяти вкрай обачливо, щоб не сполохати спалювача. Але обережність часто означає, що справа рухається вкрай повільно. Я говорив із шефом поліції, який невдовзі йде на пенсію, але він сказав, щоби цю проблему я розгрібав сам.

— Чому?

— Як я вже сказав, він іде на пенсію. І тому не бажає мати на руках справу, до якої причетний якийсь продажний полісмен, як вихідний