Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

Кравченко продовжував обговорювати, а Захар уже думав над завданням. Що, на його думку, мало сенс попри заперечення лейтенанта. Він не дуже знав про способи десантування, але знав, що друга атака незабаром послідує за першою. І це вже будуть не гелікоптери, які обов’язково повільні та мають відносно низьку вантажопідйомність, а потужні транспортники, які перевозять у своїх подібних печерам надрах не лише сотні додаткових солдатів, а й важку техніку, включаючи бойові машини піхоти та гармати. Якщо така армада висадиться в Гостомелі, ніяка сила не вижене росіян. Тому її потрібно запобігти цьому, зробивши полосу непридатною для використання. А яка відповідь могла бути у командира щодо пропозицій труса? Ну, не в перший раз в історії війни.

- Позиції, – продовжив капітан, зламавши опір Кравченка. – Перший взвод займе північно-східний край міського парку. Праворуч від нього другий взвод. Завдання дають командири взводів. Не забудьте призначити чергового. До роботи... і бажаємо успіху, панове. Слава Україні.

- Героям слава! – відповіла батарея, навіть не з половиною такого ентузіазму, як минулого разу.

Вони зайняли свої місця у вагонах, усі не підозрюючи, що їх чекає, тому були подвійно налякані, з тупими виразами обличчя, незграбні.

Заревіли двигуни.

Шість "Гвоздик", тягнучи за собою довгий хвіст своїх попутників і пускаючи жахливий дим із вихлопних труб, рушили прямо в бій неподалік.

Першим їхав Захар. Він сидів на вежі й дивився на хмарне небо, яке час від часу переривалося сяючими смугами куль чи ракет. Звуки інтенсивної стрілянини лунали зліва і справа, бої жорстоко спалахували і так само раптово закінчувалися. Гелікоптери робили широкі кола, захищаючи штурмовиків, які билися на землі, насторожені, готові в будь-який момент розірвати найменші ознаки опору.

"Диво, що нас ще ніхто не помітив", — подумав сержант.

Їхати було недовго, поруч був міський парк, мабуть тому вдалося доїхати непоміченими. Місце вибрано дуже вдало - батарея сховалася між деревами, що прикривали всіх, і в той же час була близько до цілі.

- Сержант Матвійчук, чергова гармата, – почув він у навушниках голос Кравченка.

- Прийняв, – неохоче сказав Захар.

Він міг цього очікувати. Лейтенант повірив у його здатність справлятися зі складними ситуаціями, і на пост чергової гармати вибрали найдосвідченішого з особового складу. "Гвоздика" Захара мала служити страховкою для взводу та боротися з можливими загрозами прямою наводкою.

Шкода, що його люди раніше ще не стріляли.

Все було імпровізовано, хоча теоретично командування підготувало план. Всупереч запереченням Захара та інших (крім лейтенанта Кравченка), один із варіантів передбачав висадку російського десанту та протидію йому через заздалегідь підготовлені вогневі позиції, укомплектовані бійцями бригади. Але оскільки більшість важкого озброєння було направлено на схід, на Донбас, Запоріжжя, Харків і Суми, Гостомель спочатку мала обороняти лише легка піхота, озброєна кулеметами та гранатометами. Резерв становив посилену моторизовану роту, на випадок проблем підтримувала добірна батарея "Гвоздик" з дивізії "Чорні ворони", а якщо ситуація ставала критичною, то в бій мали вступати решта гаубиць частини, а також – значно пізніше, через відстань, яку потрібно було подолати – вбивчі "Піони".

Але все це в теорії.

Батарея прямувала на позиції, але ніхто не мав поняття, де вона буде вести бій, і чи воювала взагалі згадана в плані резервна піхотна рота. Ні капітан, ні Кравченко про це не згадували. Батарея мала вступити в бій одна. Наказ був лише вести вогонь по злітній смузі, але Захар добре знав, що, відкривши вогонь, вони відразу ж викличуть протидію ворога. Хто їх тоді захистить? "Гвоздики" були позбавлені кулеметів: вони мали стріляти з гармат по піхоті та вертольотах? Так, можна, але це не найефективніший спосіб боротьби.

Тож хвилювався Захар, а ще його хвилювало, чи їде Уляна, і чи благополучно доїде до кордону, хвилювався за своїх єфрейторів і хвилювався за завдання. Поки що російські гелікоптери лише зависали біля периметра злітно-посадкової смуги або навіть зависали над нею, але помітити їх могли будь-коли.

Могли, але не помітили.

Батарея з тріском і стуком повернула на паркову дорогу, безлисті дерева обняли їх, прихистили, створили ілюзію безпеки. Другий взвод зупинився, щоб зайняти позиції, перший взвод промчав півкілометра далі, пригальмував, потім зробив поворот на дев’яносто градусів. За наказом самохідна гаубиця Захара рушила уперед і зайняла позицію на узліссі. Коротким наказом сержант наказав екіпажу замаскувати гармату (ах, як швидко рухалися єфрейтори, як охоче ламали гілки і викорчовували кущі, намагаючись приховати зеленувато-сірий корпус гаубиці), і взявся до огляд місцевості.

Він чудово бачив аеропорт. Будівлі та ангари стали об'єктами запеклих атак - навіть звідси Захар бачив почорнілі діри в дахах і фасадах, бачив дим від згарищ, розповсюджений вогонь, розкидані залишки літаків і техніки. Напад не залишився без відповіді: біля злітної смуги диміли уламки двох вертольотів. Захисники мали у своєму розпорядженні декілька керованих зенітних ракет "Ігла" і, вочевидь, їми скористувалися.

На землю приземлився ще один вертоліт. З нього висипалися маленькі фігурки вояків. Захар вважав, що і машина, і люди — ідеальна мішень для прямого пострілу (для якого гаубиця 2С1 "Гвоздика", всупереч видимості, підходить дуже добре, до того ж дуже влучна). Одна фугасна граната по вертольоту, ще дві по піхоті...

Однак хороший командир повинен не тільки проявляти рефлекси і вміти використовувати можливості, але, перш за все, вміти передбачати наслідки своїх рішень. Тут не було про що думати, постріли оголили б не тільки гаубицю, а й увесь взвод, якому довелося б негайно шукати нову позицію. Час, фактор, який часто домінує в бою, буде безповоротно втрачено. І захисники аеропорту явно програвали боротьбу. Кожна хвилина на рахунку.

- Взвод на позиціях? — пролунав у навушниках голос Кравченка.

- Перша гармата на позиції, – доповів Захар.

- Друга гармата на позиції.

- Третя гармата на позиції.

– Вогонь веде взвод, ціль сто два, злітна смуга, приціл триста, головний напрямок вогню зменшено на нуль тридцять, заряд три, миттєвий запал, п’ять скорострільних снарядів. Доповісти про готовність відкрити вогонь.

Захар повторив команду голосно та чітко. Почервонілий заряджаючий узявся до справи: снаряд впала в колиску, яка штовхнула його в казенник, і цього разу, на щастя, обійшлося без защемлених пальців. З зарядами було трохи довше, але в підсумку їх зарядили належним чином.

- Перша гармата, готовність.

- Друга гармата, готовність.

- Третя гармата, готовність.

- Вогонь!

Пролунав