Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

На жаль, у нас досі немає інститутів громадянського суспільства, які б дозволили передати цю функцію політичним партіям і громадським організаціям. Для такого суспільства, як наше, з такою історією, як у Росії, це нормально. Ми повинні це розуміти, але ми також повинні боротися за те, щоб це змінити. Перш за все, через освіту - підготовку майбутнього покоління. Ми повинні сказати, що у нас є вибір… реальний вибір: між людьми у військовій формі та громадянським суспільством. Наші сили практично рівні. І проблема не в тому, що одна сторона має військову форму і зброю, а інша - нічого. Проблема в ментальності.

- *

Я заснував “Відкриту Росію”, щоб допомогти створити відсутні інститути сильного громадянського суспільства і - що ще важливіше - змінити “менталітет рабства”, який я визначив як такий, що стримує прогрес нації. Саме це мав на увазі кореспондент “Нью-Йорк Таймс”, коли сказав мені, що Росія ніколи не зможе стати демократією. Він висловлював точку зору, відому як історичний детермінізм, або детермінізм шляху, який стверджує, що доля Росії визначена і ніколи не може бути змінена - що історія Росії і російський менталітет означають, що вона повинна назавжди залишитися деспотичною, централізованою автократією.

Давайте подивимося на історичні докази цього. Фактом є те, що до середини тринадцятого століття в містах-державах Новгороді, Києві, Пскові та інших розвивалася партисипативна форма правління, в якій громадяни мали право голосу, закони поважалися, а князі, які ними правили, могли бути усунуті від влади народом. Це не була демократія в тому розумінні, в якому ми її знаємо сьогодні, але вона була схожа на те, що відбувалося в решті Європи. Потім, у 1237 році, сталося лихо. Монгольські орди, високомілітаризовані воїни зі Східної Азії, увірвалися на руські землі, захоплюючи і поневолюючи населення. Монгольське іго триватиме 240 років, зруйнувавши економіку Росії та відкинувши назад її розвиток як європейської держави.

Давно усталеною є думка, що Росією потрібно керувати залізним кулаком; що її величезні розміри та етнічне, мовне і національне розмаїття роблять її непридатною для свободи і демократії. З цих причин навіть Катерина Другої, яка починала своє правління як поборниця ліберальних ідей, врешті-решт підтримала стару систему самодержавства.

Володіння Російської імперії простягаються на земній кулі до 32 градусів широти і до 165 градусів довготи. Суверен є абсолютним, бо жодна влада, окрім влади, зосередженої в його особі, не може діяти з енергією, пропорційною масштабам такого величезного панування. Обсяг панування вимагає, щоб абсолютна влада належала одній особі, яка править нею… Всі інші форми правління, які б вони не були, не тільки були б шкідливі для Росії, але й спровокували б її цілковиту загибель.

- *

Що може бути зрозуміліше? Росія, стверджувала Катерина, занадто велика і занадто непокірна, щоб бути придатною для демократії; лише сильна рука централізованого самодержавства може утримати таку розрізнену, доцентрову імперію разом і підтримувати порядок серед її народу.

Зі свого боку, більшовики мало чим відрізнялися. Вони теж запровадили деспотичне централізоване правління, яке поневолило тих самих робітників і селян, яких вони стверджували, що звільняють. У тисяча дев’ятсот шістдесятих роках великий радянський письменник Василь Гроссман порівнював Росію з “дівчиною-рабинею”, яку тримали в полоні тиранічні фанатики Леніна:

Нетерпимість Леніна, його презирство до свободи, фанатизм його віри, його жорстокість до ворогів були тими якостями, які принесли перемогу його справі… і Росія пішла за ним - спочатку охоче, довірливо - по веселому п’янкому шляху, освітленому палаючими поміщицькими маєтками. Потім вона почала спотикатися, озиратися, все більше жахаючись шляху, що простягався перед нею. Але хватка його залізної руки, що вела її вперед, ставала все міцнішою і міцнішою… У той час як Захід був запліднений свободою, еволюція Росії була запліднена зростанням рабства.

- *

Володимир Путін успадкував і експлуатує форму правління, встановлену його царськими і соціалістичними попередниками. Як і монголи, як Катерина і як Ленін, він теж володіє автократичною владою, стверджуючи, що Єльцинські роки невдалої демократії є доказом того, що Росія потребує сильного правління зверху. Але паралельно з багатовіковою автократією в нашій країні існувала й інша течія думки. Російські так звані західники виступали за відмову від деспотизму і рішучий поворот до західних цінностей - конституціоналізму європейського зразка і соціальної справедливості. Ця точка зору знайшла широку підтримку серед російської інтелігенції і є традицією, прихильником якої я вважаю себе і сьогодні.

Це правда, що моделлю управління в Росії протягом майже тисячоліття було самодержавство, хоча і з досить потужним місцевим самоврядуванням, яке не було знищене аж до часів Сталіна. Але це не означає, що Росія не може змінитися; вона не приречена назавжди залишитися поза спільнотою вільних, демократичних народів.

Путін - останній у низці російських автократів, і є ознаки того, що він буде останнім. Світ змінюється; жодна країна - навіть Північна Корея - не може приховати свої архаїчні практики від очей світу. Там, де радянські лідери колись відступили за стіну секретності, приховуючи свої зловживання і тримаючи свій народ в невіданні, сьогодні Росію охопили вітри прозорості. Зовнішній світ може зазирнути всередину, а російський народ має більше шансів зазирнути назовні. У відповідь Путін посилив внутрішні репресії, розправився з опозицією і розправився з людьми та бізнесом, які не підкоряються його лінії. Це поведінка лідера, який знає, що він оточений ворожими силами, відступає глибше в свій бункер, наказуючи своїм боязким генералам вийти і відбити нестримний наступ ворога.

Путін використовує міф про те, що Єльцинські роки є доказом того, що ліберальний економічний порядок і демократія нездійсненні для Росії, і що тільки він і його жорстка модель централізованої автократії можуть зберегти Росію в безпеці. Але справедливість є основним моральним імперативом для успішного управління державою, а незалежні опитування показали, що більшість росіян вважають кремлівське керівництво корумпованим, мотивованим не любов’ю до Росії, а прагненням до самозбагачення. На моральному рівні від режиму відхрещуються навіть його звичайні прихильники, що є важливим показником того, що реальні політичні зміни неминучі. Російський народ більше не прагне “стабільності та спадкоємності за будь-яку ціну, - наша країна прагне реформ.

За даними експертів з прав людини, кожен шостий російський підприємець притягнутий до кримінальної відповідальності; у в’язницях перебувають тисячі людей, багато з яких стали жертвами сфабрикованих судових позовів за сприяння корумпованої системи кримінального правосуддя. За