Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Причину утисків свободи слова та засобів масової інформації неважко розгледіти. Незалежні журналісти не становлять жодної загрози для російського народу; навпаки - створюючи культуру підзвітності, вони працюють в інтересах суспільства. Однак вони лякають тих, хто перебуває при владі і кому є що приховувати. Віталій Бородін, кремлівський “експерт”, який порівняв репортерів з терористами, зробив усе можливе, щоб дискредитувати журналістів “Відкритих Медіа”, звинувативши їх у тому, що вони є інструментом моєї політичної помсти. - (Їх) фінансує Ходорковський, олігарх-утікач, який зараз намагається здійснити якийсь політичний переворот за допомогою Навального. Чому Ходорковський раптом вирішив стати журналістом? Він точно не журналіст за фахом - він шахрай і негідник.

Путін використовує таких людей, як я і Навальний, щоб залякати тих російських громадян, які проковтнули кремлівську індоктринацію. Але з’являється нове покоління, молоді росіяни, які народилися після розпаду Радянського Союзу, які знали лише правління Путіна та його друзів. Опитування громадської думки показують, що ці молоді люди мають низький рівень довіри до нинішнього режиму; для них недостатньо того, що Путін хвалиться тим, що він є людиною, яка “поклала край хаосу тисяча дев’ятсот дев’яностих років. - Згодом з’явилося нове покоління, яке виросло під час нафтового буму на початку двотисячних років і пережило подальше падіння рівня життя, деградацію громадянських свобод, а також зростаючу залежність від базового націоналізму та міжнародної агресії. Така позиція може спрацювати зі старшими росіянами, але не з молодим поколінням. Присудження Нобелівської премії 2021 року незалежному російському журналісту Дмитру Муратову, редактору сміливого видання журналістських розслідувань “Новая газета”, стало поштовхом з боку міжнародної спільноти до захисту свободи слова в Росії.

Путін опинився в пастці екстремістського елементу своєї бази підтримки, людей, яких він раніше міг протиставляти більш поміркованим голосам. Екстремісти тепер диктують політику, і Кремль боїться, що втратив зв’язок з молодими росіянами, які не мають вантажівки з страшилками про Захід або попередженнями про нібито моральну деградацію суспільства. Опитування, проведене в липні 2021 року російським Центром вивчення громадської думки ВЦИОМ, чітко показало, що молодь віком до 30 років відкидає кремлівську демонізацію особистих свобод, включно з правом на одностатеві шлюби.

Панічна реакція Кремля полягала у спробі запобігти доступу людей до “небажаних” новин з-за меж Росії. Хвалений проект “суверенного інтернету” є російською версією китайського “Великого брандмауера”, який ізолює країну від зовнішнього світу, прочісуючи соціальні мережі в пошуках небажаних матеріалів. Але це - програшна битва. Путін нейтралізував друковані ЗМІ та наземних мовників, але він намагається контролювати інформацію в Інтернеті. Він обмежив доступ до Фейсбук і Твіттер; він закрив новинні сайти, що працюють в Росії; але він не зміг повністю заблокувати закордонні джерела, і незалежні російські сайти продовжують працювати, перемістивши свою діяльність до Латвії та Литви. Для тих росіян, які бажають шукати альтернативи кремлівській брехні - переважно молодих, освічених, міських мешканців - інформація доступна. Вони можуть на власні очі бачити звірства, які Путін вчинив в Україні, а змішання російських і українських родин - десятки мільйонів мають родичів за кордоном - призвело до того, що в країну хлинула нестримна хвиля викривальних зображень з мобільних телефонів.

Результатом стала поява двох груп населення в Росії - “телевізійного населення”, поступливої більшості, яка споживає путінську пропаганду і вірить їй; і “інтернет-населення”, зростаючої меншості, яка хоче скласти власну думку. Саме ці люди влаштовували публічні демонстрації проти війни в Україні, ризикуючи бути заарештованими і мати судимість, яка обмежить їхній майбутній доступ до працевлаштування. Сім’ї розколоті суперечками між старшими, пропутінськи налаштованими батьками і незалежними дітьми. Це викликало гострі суперечки, але ця тема принаймні обговорюється, і в міру того, як з’являтиметься більше інформації про злочини і невдачі путінської війни, дебати розширюватимуться.

Досвід Чечні, де Путін провів роки, намагаючись підкорити непокірний народ, продемонстрував вплив на громадську думку зростаючих російських втрат. Матері солдатів, які загинули в боях, сформували групи тиску, які Кремлю було важко змусити замовкнути, і щось подібне відбувається зараз. Конституція Росії передбачає, що в зону бойових дій можуть бути відправлені лише професійні військовослужбовці - призовники спеціально звільняються від цього. Але в соціальних мережах є багато матерів, які свідчать, що їхніх синів відправили в бій, неправдиво повідомивши, що вони беруть участь у навчаннях. На відміну від географічно та етнічно віддаленої Чечні, Україна є сусідньою країною, населеною слов’янами, тому емоційний вплив буде ще потужнішим.

*Розділ 22

СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ

Я твердо вірю, що Росія не приречена залишатися в полоні репресивної персоналізованої моделі автократії, яку їй нав’язав Володимир Путін. Я переконаний, що моя батьківщина може стати нормальною країною, благословенною перевагами ринково орієнтованої ліберальної демократії. Є люди, які стверджують, що така трансформація неможлива, що їй перешкоджають історія, географія і менталітет російського народу. Коли я був у Нью-Йорку багато років тому, я зустрівся з відомим кореспондентом “Нью-Йорк Таймс”, чиї предки емігрували з Росії на початку двадцятого століття. Він сказав мені, що росіяни “генетично не пристосовані до демократії, - що росіянам потрібен батько в особі сильного, авторитарного правителя, який і каратиме їх, і захищатиме. Але не лише американці жертвували собою, захищаючи універсальні права, проголошені Декларацією незалежності США; росіяни теж боролися і вмирали за “життя, свободу і прагнення до щастя. - І рано чи пізно російський народ побудує справжню демократію для себе і своїх дітей.

У російській історіографії стало традицією ототожнювати демократію з європейським “Заходом”, а автократичну деспотію - з азійським “Сходом”. Не те, щоб ми вважали ці стереотипи точним описом сьогоднішньої геополітичної реальності, просто в нашій історії вони стали умовним позначенням двох моделей правління, між якими ми відчуваємо себе розірваними. Росія географічно розташована на перетині Сходу і Заходу, але протягом 500 років Захід мав на неї більший вплив. Існує велика ймовірність того, що навіть у сьогоднішні важкі часи Росія зміцнить свій довготривалий культурний та ідеологічний союз з євроатлантичною цивілізацією, до якої вона належить.

Незадовго до мого арешту в жовтні 2003 року я розмірковував про вагу російської історії, яка робить наш виклик набагато складнішим, ніж у західних країн. - Наша країна має історію кріпацтва і рабства. Дуже короткий виняток з цього нещодавно закінчився, - писав я, маючи на увазі демократичний експеримент тисяча дев’ятсот дев’яностих років. І, на жаль, психологія суспільства - це психологія кріпацтва. У цій ситуації відповідальність успішного бізнесмена полягає в тому, щоб підтримувати демократичний процес, попри його потенційні проблеми. Це моральний обов’язок людей - обов’язок перед власними дітьми брати участь у цьому процесі. - Незважаючи