Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

– Готово! – сказав Влас, з гордістю дивлячись на рівні смужки, що поділили стіни моєї кімнати на вісім рівних секторів. – Тепер у кожного є по чотири спроби на перемогу. Все чесно.

– Нехай так, – відповіла, не стримуючи посмішку. – Тоді почнемо?

І ми справді почали. Махали цими валиками, наче божевільні, але це було просто нереально весело. Іноді хтось вибивався в лідери, але все одно явного переможця не можна було визначитися до самого кінця.

– Ха, я перша! – прокричала, коли зробила останній мазок фарбою.

Влас подивився на мене з таємничою посмішкою, а потім за дві хвилини закінчив свій сектор. Я не могла зрозуміти, чому він мовчить, коли…

– Ось тут пропустила, – тикнув мені пальцем в місце під самою підлогою, яке я просто не побачила через край клейонки, що вибився з-під малярного скотчу. – Тож, перший все ж я.

І такий задоволений собою, що аж світився весь.

– Чорт! – вигукнула, опускаючись до тієї нещасної пропущеної ділянки. – Ну як так?

– Легко, Ніко, – підказав Гордич. – Уважнішою треба бути.

Я закотила очі, потім зафарбувала пустоту і повернулась до нього.

– Що ж, давай своє питання. 

– І мене цікавить… – тут зробив театральну паузу, гідну якогось народного артиста країни. – Що ти відчула, коли ми вперше поцілувалися? В кабінеті, коли ти фурією прилетіла до мене з розбираннями.

Мимоволі перенеслася в той день. Той поцілунок – поклав початок всьому, що відбувається зараз. Саме після нього мені приснився сон з Власом, після якого я стала дивитися на нього… інакше. Я б могла йому це все розповісти, але це означало б, що я фактично зізнаюся, що з тієї пори волею-неволею думала про нього.

– Щось мені спекотно, – відповіла, а потім одним рухом зняла з себе футболку, залишившись в одному мереживному бра та коротких шортах.

В цей момент я побачила, як сіпнувся кадик Власа, а його очі – в них був такий вогонь, що мені дійсно стало надто спекотно.

– Не хочеш відповідати, отже… – промовив, починаючи повільно до мене підходити.

– Руками не чіпати, – грайливо промовила, виставляючи поперед себе долоню, щоб тримати дистанцію.

– Я можу й не руками, – відповів, не зводячи з мене погляду.

– Власе, у нас угода, пам’ятаєш? 

– Вже жалкую про неї, – сказав, розстібаючи ще декілька ґудзиків на сорочці, ніби йому стало важко дихати.

– Другий раунд? – спитала, закушуючи губу, щоб не розсміятися з його реакції.

– Ага, – зі страждальним видихом відповів і пішов до наступного сектору.

***

І цього разу – я знову програла. Щось мені точно не щастить сьогодні, а Влас – не стримував переможного погляду. 

– І все ж ти вирішила зробити для мене персональний стриптиз? – жартував, з гордістю дивившись на свою роботу.

– Дзуськи тобі! Цього разу я оберу відповідь.

– Ну-ну.

– Тільки повторювати питання не можна, – суворо сказала свою умову.

– Нехай буде так, – посміхнувся, а потім продовжив. – Добре, давай тоді про інше. Ти була одружена? Скільки? З ким?

– Це три питання.

– Окей, тоді переформулюю. Розкажеш про свій шлюб?

Пожала плечима і спокійно почала свою розповідь. Як вже й казала раніше, я не збиралася нічого приховувати, тож коротко розповіла йому всі основні факти, не вдаючись в зайві деталі. Влас слухав, місцями хмурив брови, але мовчав при цьому. 

– Ну ось. Вже пройшло два місяці з нашого офіційного розлучення, хоча насправді ми розійшлися задовго до цього, – закінчила свою розповідь і стала чекати реакції.

– Отже, Алекс… – задумливо проговорив. – Не очікував.

– Чому?

– Просто не думав, що у вас щось було після університету, – якось дивно відповів. – Коротше, не зважай. Дякую, що розповіла. Продовжимо?

Я кивнула і перейшла до наступного сектору, але реакція Власа мене спантеличила.

І ось нарешті на третій раз я виграла! Встигла закінчити на якусь долю секунди раніше, але ж раніше!

– Ура! – викрикнула і мало не застрибала від радості. – Ну нареешті!

Влас дивився на мене і просто посміхався.

Ні, ну так не цікаво. 

– Зовсім не боїшся моїх питань? – спитала, вигинаючи брову.

– Не боюсь, – зі смішком відповів. – Але пам’ятай, що на мені набагато більше одягу, ніж на тобі.

І ще раз обдивився мене так, що всі думки з голови кудись поділись.

– Так, не збивай мене! – суворо наказала, а потім стала думати, що ж такого в нього спитати.

Хотілося багато дізнатися. Чому поцілував тоді мене? Чому ненавидів? Ким вважає мене зараз? 

Але моя внутрішня боягузка вирішила інакше.

– Новак. Ви вороги, наскільки я зрозуміла. Чому? – до речі, теж непогана тема. Давно хотіла про це дізнатися.