Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

Заходжу всередину і відразу легені заповнює дим сигарет . На що мій пустий шлунок протестує , але переборовши рвотні позиви іду до барної стійки .

- Воду з лимоном .- роблю замовлення .

І милий , молодий хлопець усміхаючись підштовхує мені стакан.
Роблю ковток , і стає трохи краще .

В клубі грає тихо музика .
Оглядаюся навколо і бачу десь в кінці зали парочку що цілуються , ще не далеко від мене сидить чоловік , п'є щось коричневе, і компанія з чотирьох людей , сидять за столиком біля стіни .
Ось і всі відвідувачі .

- Вперше тут ?- питає мене бармен , і я з усмішкою повертаюся до хлопця .
- Так . Просто захотілося втамувати спрагу .- киваю на воду .
- Я так і зрозумів . Ти не схожа на дівчат які тут зависають .

Не знаю як це розцінювати , але виходячи з усмішки хлопця , вирішую що це комплімент .

- Філіп.- простягає мені руку хлопець.
- Емма .
- Дуже гарне ім'я. Як і ти ...- усмішка на лиці хлопця стає ширшою і мені стає ніяково .

Знав би Адам що я знайомлюся з хлопцями ... Але ж я для справи ...

- І багато тут у вас дівчат буває ?- питаю Філіпа.
- Яблуку ніде впасти ... Залишайся до вечора і сама побачиш .
- Ой , ні ... Я це все не люблю . Хлопці вип'ють , потім бійки , крики ...

Філіп сміється , а потім спирається на барну стійку ліктями , нахиляючись ближче до мене .

- Взагалі , у нас бійок нема , і я б дуже хотів познайомитися з тобою ближче .

Відчуваю як вся червонію , але беру себе в руки .
Стоп , Емма . Ти тут у справі .

- Ну , не знаю ... А що , і справді не було у вас скандалів ?
- Та, може кілька разів .

- Угу , ти про вчорашній розкажи .- вклинюється чоловік , що сидів не далеко від мене .
- Рост, ну це тут тепер до чого ?- хлопець випрямляється і дивиться вже на нього .
- А що вчора було ?- здається , зараз буде цікаво .

- Ну от , а так хотілося романтичних розмов ....- скиглить бармен , але дивиться на мене,  і нахиляється знову .

- Та вчора нашу постійну клієнтку колишній наречений добряче так приклав ...
- Та ти що ?- роблю величезні очі.- А за що ?

- Ну , хто ж їх знає ... Вони ж не тут стосунки виясняли .
Вона на вулицю вийшла , а залетіла назад хвилин через п'ятнадцять , та вся така ... На обличчі живого місця не було . Та й руки , шия ... 
Коротше , вся в синцях.

Чорт забирай ! Та хто ж її так ?

- А якщо ти не бачив її нареченого , то чому думаєш що це він побив ?
-  Вона сама сказала . Ще коли сиділа тут , за стійкою , подзвонив її телефон . Діана підняла , з хвилину розмовляла , а потім крикнула що йде до колишнього . Сам , мовляв , приїхав  . І пішла .

Отже , ніхто не бачив хто побив Діану ... Все зав'язується на її словах .

- То ти залишишся ?- знову усміхається хлопець .
- Ні , вибач , мушу йти ... Скільки з мене ?
- За рахунок закладу .- якось сумно каже хлопець .
- Дякую ...

Виходжу з клубу і не знаю що робити далі . 
Якщо свідків нема , камер також. Тоді цей слідак і шукати нічого не буде . Йому вже заплатили , і сказали хто винен . Ось і все . Справу закрито .
Та якби ж тут лиш це було ... Але є ще автокатастрофа...

Якщо Адама звинуватять ще й в цьому ...
На очах з'являються сльози ...

- Емма ?- чую за спиною знайомий голос .
А коли повертаюся , то не знаю що сказати . 
Переді мною стоїть тато Адама .

- А ти що тут робиш? Я думав , ти додому поїхала .- серйозно питає чоловік .
- Я ...- спочатку думала щось вигадати , але в голові жодної думки, як на зло .
І просто сумно видихаю.
- Я хочу дізнатися хто побив Діану Костіну . Хто справді це зробив .

Чоловік дивиться на мене впритул , і я не витримую . Опускаю очі , бо зараз розплачуся .

- Отже , ти не віриш що це зробив Адам ?
- Звісно , не вірю .- говорю голосніше , ніж потрібно .

І щось в його погляді міняється ... Добріший стає чи що ...

- Ти заходила в клуб ?
- Якраз звідти . Нічого нового , крім того, що всі впевнені що царівну побив її колишній наречений .
- Царівну ?
- Ну , це ... Діану , словом .
- Тут є камери ?- оглядається чоловік. 
- В тому то й справа , що нема . І свідків цього злочину нема .
- А чого ж тоді всі думають, що це Адам ?

Переказую все що почула від бармена,  і ми обоє дивимося на воду . 
Просто стоїмо , і дивимося як малесенькі поодинокі сніжинки зникають в синій гладі .

- Ти перша дівчина , яку Адам захотів з нами познайомити .- перериває тишу Володимир Петрович.

І я не знаю що сказати ...
Від здивування витріщаюсь на чоловіка , але швидко відводжу погляд .

- Ми з Вікою дуже чекали . Якщо чесно , то давно сина не бачили . А тут ще й така звістка .
Адам не та людина , яка буде приводити в дім чужих людей , тому ми відразу зрозуміли ,що ти особлива .

- Я звичайна ... Це ваш син робить мене особливою .

Батько Адама дивиться на мене , але я не стикаюсь з ним поглядом .
Знаю , що вони не раді такій невістці .

- Я Адама кохаю ...- кажу зовсім тихо .
- Ти пробач нам , дитинко . При першій зустрічі ми були не дуже люб'язні . Але ми не знали яка ти , і зрозумій ...
- Я все розумію . 
- Але зараз я бачу, що помилився . І Віка побачить .

Повертаюся до чоловіка та бачу усмішку на його обличчі .

- Ми будемо дуже раді , якщо поряд з нашим сином буде така дівчина .

На моїх губах з'являється посмішка.

Зараз тільки виправдати Адама і можна заміж виходити...