read-books.club » Сучасний любовний роман » Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

131
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Розбивши її життя (частина 1)" автора Сафо Мелі. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 72
Перейти на сторінку:
Глава 30

Останній робочий день перед відпусткою розпочався з голосного дзвінка. Єгор повідомив, що сесія закінчується за два тижні і все літо він збирається провести у мене за винятком поїздки на море в липні. Ми домовилися, що обов'язково зустріну його в аеропорту, коли він прилетить і побажав ні пуху, ні пера на іспитах.

– До біса! – засміявся син, і я теж усміхнувся.

Все-таки життя моє вдалося. Я міг радіти, чуючи сміх сина. Міг насолоджуватися передчуттям своєї відпустки. Але залишалося ще вирішити кілька робочих питань, чим я й збирався зайнятися найближчим часом.

Поки кавоварка готувала мені еспресо, я швидко прийняв душ. Вийшовши на балкон із чашкою кави в одних шортах, я перевірив телефон щодо нових повідомлень. Їх не було. Ася більше нічого так і не написала. Та й за минулі два тижні з того часу, як я закрив її щоденник, емоції та почуття трохи вщухли. Не те, щоб я про це забув. Просто життя повернулося в робочу колію, я все менше думав на цю тему і якось все відійшло на другий план.

Я зрозумів і усвідомив, що все сталося так, як мало статися, а нічого змінити в минулому я не в змозі. Бажання її побачити мене не покинуло. Але тепер це було не більше, ніж цікавість, задовольняти яку було б безглуздо, розуміючи, що у Асі своє життя і здіймати в ній спогади брудного минулого не має жодного сенсу.

Допивши каву, я швидко натягнув футболку та поїхав до офісу.

– Доброго ранку Олексію Олександровичу! – зустріла мене Вірочка своєю щирою усмішкою. – Ваша кава буде за дві хвилини.

Я подякував секретарці і увійшов до свого кабінету, насолоджуючись відсутністю бажання включити кондиціонер на повну потужність. Перші дні літа радували легкою прохолодою. Нарешті можна було насолоджуватися теплом і сонцем, не знемагаючи від пекельної спеки.

– Ваша кава, – оголосила Вірочка, ставлячи переді мною блюдце з чашкою. – І ось документи на підпис, Олексію Олександровичу. Всі ваші розпорядження щодо об'єктів на Малишевській та Іллінській виконані, матеріали замовлені, люди працюють. Чи будуть ще якісь розпорядження?

– Так, Віро. Зараз підпишу всі документи і буде одне розпорядження, – турбувати мене у відпустці лише з дуже поважної причини. Впораєтеся тут без мене?

Вірочка заломила засмаглі після поїздки на море руки з яскравим манікюром:

– Думаю, та Олексій Олександрович. Всі при ділі, все йде гладко. Поточні справи ви можете спокійно залишити на нас, ми впораємося.

Я кивнув і залпом випив каву, відставивши блюдце убік і взявши до рук папери. Я вперше з того часу, як був власником власного бізнесу, їхав у відпустку. І я справді переживав, як компанія працюватиме без мене.

– Я передумав. Щовечора чекатиму від вас звіти про поточні справи в месенджер, Віра. Не зможу розслабитися на відпочинку, якщо не буду впевнений, що тут все гаразд.

– Добре, Олексію Олександровичу. Як скажете. – Кивнула Віра, явно засмучена проявом недовіри. – Але ви вже там відпочиньте добре, постарайтеся! Ваші квитки я зараз принесу. Виліт о п'ятій тридцять ранку. Після прибуття вас зустрічатимуть із трансфером.

– Добре, Віро, дякую.

Задоволений її відповіддю, я взяв у ручку і проставив на паперах свій розгонистий підпис. Після цього попрощався та поїхав на об'єкти, проконтролювати робочий процес та роздати додаткові вказівки.

До останнього об'єкту в рідному селі я дістався вже біля шостої вечора. Дім Асі змінився до невпізнання. У прорізах вже красувалися нові вікна і щосили йшли ремонтні роботи всередині. Ідеально-білі стелі візуально розширили простір. Ніколи раніше я не помічав, що кімнати в цьому будинку такі великі. Майстри вже за повною програмою займалися підготовкою стін.

– Доброго дня, Олексію Олександровичу! – потис мені руку Денис. – Ідемо за планом. Якщо все буде гаразд, закінчимо навіть раніше заявленого терміну.

– Чудово, Денис. Матеріалів вистачає? – поцікавився я.

– Так, всього достатньо. Якщо що – погоджуватимемо із замовницею та повідомлятимемо Віру.

– Добре. Я дав кілька рекомендацій майстрам та вказівки Денису, а потім вийшов за ворота до машини. Ще одна "велика" справа, і я у відпустці. Останній ривок.

Я виїхав на дорогу і за дві хвилини повернув на рідну вулицю. Дістав зв'язку ключів і відчинив хвіртку.

Двір не змінився з того часу, як я був тут востаннє. Лише мамина клумба красувалася не тільки квітами, що розпустилися, а й кропивою в півметра заввишки. Я зітхнув, вирвав голою рукою всю поросль кропиви і відкинув убік.

У будинку все теж було так, як лишилося після смерті матері. Я так і не знайшов сили приїхати сюди раніше. Пильні чашки на дерев'яній полиці, яку я колись зробив своїми руками та мережива павутиння під стелею. Все говорило про те, що тут давно не було господарів.

Повернуся з відпустки і тоді разом із Єгором приїдемо, наведемо тут лад, зробимо невеликий ремонт, поміняємо меблі та приїжджатимемо у вихідні. Все-таки це місце мені дороге, і не можна віддавати його на поталу погоді та часу.

Відкидаючи смуток убік, я зняв з гвіздка ключі від сараю, щоб узяти все необхідне, нарізав квітів з клумби і подався на кладовище.

Через сорок хвилин поряд із пам'ятником батьків стояла нова гарна лава, а я заходився косити траву. Піт заливав обличчя, але легка вдячна усмішка матері на пам'ятному портреті надавала мені сил. Коса зрізала ще молоду, але вже досить високу траву, як олія, і я отримував задоволення від фізичної роботи, до якої я звик з дитинства. Давно мені не доводилося робити нічого подібного. Останні кілька років я працював виключно мізками. Тепер я повернувся в рідне середовище і кайфував.

Закінчивши косити, я відкрив банку з фарбою.

– Зараз, мамо, наведу вам красу…

Ретельно пофарбувавши огорожу, відніс усе до машини і повернувся назад. Поставив біля могилки матері квіти і сів на нову лаву.

Хотілося розповісти батькам, як у мене справи, що бізнес йде в гору, що нарешті зважився дозволити собі відпустку, що їхній онук найкращий студент на факультеті і незабаром приїде. Але слова стали комом у горлі. Думки розбігалися в різні боки, а я не міг вимовити жодного звуку. Просидівши так близько півгодини, я все ж підвівся з лави і повільно пішов стежкою у бік машини. Треба заїхати кудись перекусити дорогою додому та зібрати валізи, але думки на цю тему перервав звук жіночого голосу праворуч десь за густими кущами:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 68 69 70 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"