Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

Дарма стараєшся, Оттвуд. Вінсента це не зачепить. Я усміхнулася й кивнула. Потім глянула на Маркса.

— Якби ти цього не зробив — усе було б по-іншому. Пам’ятай мої слова, Вінсенте. До скону, — промовила я, пильно дивлячись йому у вічі. Потім обернулася й попрямувала до виходу.

— Куди тебе понесло?! — обурився Алекс, як тільки я зайшла додому.

Карін сиділа в кріслі і з усмішкою спостерігала за нами.

— Я не знала, що з реанімації насті-ільки швидко виписують, — усміхнулась я.

— Я запевнив їх, що в повному порядку, — невдоволено пробурмотів Алекс, оглядаючи мене.

— Тим не менш, ти досі в гіпсі.

— Це його рук справа? — серйозно запитав хлопець, обережно торкнувшись порізу, на якому вже давненько запеклася кров.

— Я старалась роздраконити його як тільки могла, та він так і не напав на мене. Зате, я постаралась на славу. Гоїтися буде довго… кинджали ж непрості.

— А ти тільки рада…

— Давай я допоможу, — промовила Карін, приставляючи долоню до моєї шиї.

— Та не потрібно було… поріз не глибокий, до завтра сам би загоївся, — промовила я, відчуваючи легкий свербіж у місці порізу. — Дякую.

— Немає за що, — усміхнулася дівчина. — Рада, що ми змогли допомогти.

До кінця дня хлопці й Белла розібралися зі змовниками. Суд назначили на післязавтра й обіцяли, що покарання буде справедливим. До нас встигла навідатися вся сім’я Алекса. Марія, навіть, вибачилася переді мною… щоправда, я так і не збагнула, що змусило її змінити думку про мене, та Алекс був надзвичайно щасливий. Томас, схоже, із самого початку не був надто вороже налаштований проти мене. Але, знаючи його, можу сказати, що він небагато втратив. Я, може, і не чистокровний вампір, але й людей у моєму роді ніколи не було. Лукас заскочив до нас аж увечері та й те, ненадовго. Сказав, що літак у Осло. Словом, як був мутним типом, так і залишився.

За вікном панувала ніч, а я лежала, слухаючи рівномірне дихання Алекса, що спав поруч, і досі не могла повірити, що все закінчилось. І вбивств більше не буде… і жахіття мені більше не снитимуться… і про демона я більше не думатиму… і самотності вже немає… незвично так.

— Іс, твій кіт влігся мені на ноги і вони вже затерпли, — сонно пробурмотів Алекс. — Чому ти не спиш?

— От трагедія. Посунь його й ляж, як тобі зручно, — усміхнулась я, дивлячись на хлопця. Він навіть очі не розплющив.

— Шкода. Він місце вже собі нагрів… — промовив Ал, зітхнув, але Найта таки посунув. — Іди до мене…

— Ех, кусако… — гмикнула я, підсуваючись ближче.

— Нічого не знаю, — усміхнувся він і обійняв мене.

— Обережно, рука.

— Не болить, не переймайся, — пробурмотів він і поцілував у чоло. — Спи, вогнику.

— Ти можеш повірити, що все закінчилось?

— Все тільки починається, вогнику.

— Як?

—  Попереду довге й щасливе життя, — розсміявся Алекс. — я це мав на увазі, Іс.

— Угу, і точно не спокійне. Відчуваю, твоя сімейка ще довго буде діяти нам на нерви… — я зітхнула, та усміхнулась. Я щаслива…

— Іс…

—  Що?

— Візьмете мене в ряди мисливців? — спокійно й абсолютно серйозно запитав Алекс.

— Що-о-о-о?!

***

Що ж історія майже добігла до свого завершення:) Залишився тільки епілог і книга завершиться разом з літом:)

Не забувайте радувати свого автора коментарями та зірочками

Ваша, Ретта Кім ♥