Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Завдяки невідомому везінню, яке раптово впало на мене, я змогла понеділок зробити для себе ще один вихідний. Це дійсно дуже дивно, що мені так пощастило. Проте у цьому світі все відбувається не просто так, тому нема чого клопотати собі голову на рахунок цього.

Як ми домовилися з Владом, то вранці пішли до установи, яка через сорок днів зробить нас чоловіком та дружиною. Мені самій не вірилося, що це станеться так швидко. Хоча після цього фактично нічого не зміниться. На руці тільки буде каблучка, яка нагадуватиме, що в мене є чоловік, якого я маю оберігати та любити до кінця своїх днів.

Звісно смішно, проте я вірю, що весілля та чоловік має бути одним та на все життя. Звісно з такої моєї думки постійно сміється Вікторія, яка абсолютно не хвилюється за це. Ця дівчина на рік старша за мене, а серйозних відносин у неї ніколи не було.

Навіть якщо хтось з'являвся у її житті, то та людина швидко починала не влаштовувати складну натуру Вікторії, яка перша розривала відносини. Вона говорить, що їй вистачає кота Мурчика, який віддано чекає на неї вдома.

Звісно така собі альтернатива, проте це її життя. До речі сьогодні рівно о другій годині дня ми мали з нею зустрітися та нарешті обговорити теми, які нас обох сильно турбували.

- Я навіть не думав, що подавати заяву так швидко, - сказав до мене Владислав, коли ми вийшли з РАЦСу на пекучий двір де розпечений асфальт плавив під ногами підошву взуття. Сьогодні стояла неймовірна спека. Так пекти має в середині літа, а не фактично у кінці. Хоча це може останнє його намагання показати свій характер, бо скоро правління у свої руки візьме руда осінь.

- Ага. Я думала там черги будуть кілометрові. Якби знала, то не брала відгул на весь день.

- А зустріч із Вікторією?

- Можна і після шостої побачитися. Ми ж не будемо весь день говорити. Три години буде вдосталь.

- Я не знаю, але відпочинок зайвим не буває.

- Мабуть...

- Але до другої ще три години, що будеш робити? - запитав хлопець.

- Не знаю, мабуть, пройдуся по магазинах... Ось весільні сукні гляну, якщо звісно твоя мама не стане наполягати на тій, що вона мені подарувала.

- Яка завгодно, але тільки не та ганчірка.

Я усміхнулася. Це щось нове, що він йде проти матері. Зазвичай він дослухався до її порад, що інколи мене дратувало, а тут такі доволі серйозні зміни. Невже хлопець йде на таке заради мене? Це дуже приємно та неочікувано.

- Добре, але я ж поки не буду купувати. Просто так - подивлюся.

- Це як твоя душа забажає.

- Ну а твоя думка? А якщо тобі не сподобається фасон чи колір?

- А ти зелене хочеш купувати?

Це питання трішки мене розвеселило. Владислав, мабуть, вирішив посміятися з мене. Яка зелена сукня? Зазвичай для такого заходу обирають вбрання світлих кольорів. Звісно можна податися у сторону екстравагантних дам та взяти щось незвичне, але я зовсім не така. Все має бути в традиційному варіанті, а не чорт знати як.

- Точно не зелене, - відповіла я.

- Ну тоді я абсолютно спокійний, - поцілував він мене у губи та сказав далі: - Буду бігти на роботу. До вечора, моя рибко.

- До вечора, - сказала я.

Владислав забіг до метро, а я пішла прямо. За десять хвилин ходьби перед мною має розкинутись торговий центр, де точно буде прохолодно, та я перестану плавитися під сонцем.

По дорозі я подзвонила мамі та повідомила, що через сорок днів я зміню прізвище та стану дружиною Влада. Вона якось дивно відреагувала на це. Я знаю чому, бо ще тиждень тому, мій язик сказав, що серце належить Максиму, а тут вже виходжу за Влада. Проте м'яз у грудях, який щодня переганяє сотню літрів крові, завжди зберігатиме у собі блондина.

- Сорок днів? - стурбовано перепитала мама. - Це зовсім мало. Я гадала, що хоч два місяці, а тут. Зоє, мені не подобається такий поспіх. Щось тут не чисто.

- Мамо, досить, - пирхнула я. – Чи ти так мені кажеш через...

Проте мені договорити вона не дала, а обірвала такими словами:

- Донечко, я тобі після шостої подзвоню. Я зараз сильно зайнята.

- Ну добре, - протягнула я.

На цьому моменті вона вибила, а я вже йшла між магазинами, що знаходилися у торговому центрі. Я шукала весільні сукні, але тільки в одному місці наткнулася на них. Також у цей момент зрозуміла, що жодна мені не подобається.

Яка мені тільки не потрапляла в руки, то все не так. На одній забагато камінчиків, на другій до біса нашили бантиків, а третя взагалі нагадує марлю. Ще гіршими були фасони - зараз чогось у моду пішли вузькі сукні, які повністю обліплюють фігуру. Таке мені не особливо подобається. Звісно можна знайти навіть серед них щось адекватне, але тоді вони мають жахливе оздоблення.

Ось зараз перед моїми очима на манекені сиділа сукня, яка дійсно красива, але жовтий відтінок тканини все абсолютно псував. Я б таке навіть за мільйон доларів не натягла на себе, бо то просто якась дурня.

- Щось сподобалося? - підійшла до мене дівчина приблизно мого віку. Мабуть, вона тут працювала консультантом.