read-books.club » Сучасна проза » Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр 📚 - Українською

Читати книгу - "Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Треба спитати у Бога" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 80
Перейти на сторінку:
у своїх прагненнях, ба навіть за своїми рисами характеру вони дуже нагадували своїх войовничих прадідів. Коли я вперше приїхав до азовців під Маріуполь, там познайомився з їхнім наймолодшим чотовим Гризлом. Завважили? Хлопець узяв позивний за прізвищем холодноярського отамана. Тоді якраз точилися дискусії, які свята нам відзначати, а які ні. Сіра маса, як сказав би отаман Нагірний, дуже побивалася за 8 березня, 1 травня тощо. І ось я запитав у Гризла, а яке для нього найбільше свято? Думав, що він скаже Різдво чи Великдень, а цей хлопчина раптом відповів: «Бій». Бо коли немає бою, він нудиться, не знає, куди себе подіти. І тоді я згадав отамана Чорного Ворона, котрий казав про незбагненну радість перед кожним боєм, яка тремтіла в усьому тілі, мовби жива істота. Серце моє заспівало. Я побачив у сучасних воїнах їхніх великих попередників, котрі мовби постали із праху. А той, хто постає із праху, каже давня філософська мудрість, веде за собою світ. Так з’явилася книжка «Чорне Сонце». Довкола неї теж було немало цікавих історій. Одного разу на презентації в Маріуполі до мене підійшов боєць-азовець і попросив підписати «Чорне Сонце» матері загиблого Аксьона. Я вражено подивився на нього. Як? Адже мати луганчанина Олега Аксьоненка зреклася його ще тоді, коли він поїхав з Луганська до Києва на Майдан. Це справді болісна історія. Олег, юний ультрас луганської «Зорі», коли спалахнула Революція гідності, почав збиратися на Київ. Батьки-ренеґати сказали, що якщо він з бандерівцями заодно, то такий син їм не потрібний. Їдь, але більше не повертайся, сказали йому, ти нам не син. Не знаю, як у такій родині міг вирости хлопець з чистим українським серцем. Ну, ультрас — хлопці особливі. Після Майдану Аксьон пішов на війну. Він загинув в Іловайську разом зі своїм товаришем-волинянином Хомою, вісімнадцятирічним Героєм України Андрієм Снітком. Вони були друзі-нерозлийвода, волинянин і луганчанин. І загинули разом. На похороні Аксьона його батьків не було. І ось боєць-азовець просить підписати книжку матері Аксьона, називає її ім’я, по батькові. Я нагадую, що ця жінка відмовилася від свого сина Олега. Нічого, каже боєць, нехай прочитає і дізнається, ким насправді був її син. А де ти її знайдеш? — запитую. Знайду, каже, я знаю, де її шукати. Я підписую: «Матері Героя України... Уклін Вам за сина...» Потім по телебаченню промайнув цікавий репортаж, як теперішні гебісти пресують обшуками луганських футбольних фанатів. Цей сюжет є на ютубі. Серед символіки азовців вони вилучали книжку «Чорне Сонце». Щоправда, наші журналісти не давали коментарів з цього приводу. Напевно, боялися, щоб їхні роботодавці не розцінили це як рекламу української книжки. Ну, та менше з тим... Подивімося краще на Андрія Снітка — Хому. Чим не холодноярець Василинка? Таке ж юне, зелене, йому ще гратися хотілося. Бешкетник такий. Він ще за півгодини до смерті бавився з покинутим псом, рвав зелений виноград на покинутій садибі, скинув із себе броника, який уже в’ївся йому в печінки. А коли впала ворожа граната серед групи бійців, Хома, не вагаючись, накрив її собою, щоб врятувати життя побратимів. Я поїхав у Маневичі, звідки Хома, провідав його могилу, хату, де він жив з названою мамою, Раїсою Миколаївною. Розпитую у пані Раїси, у людей, як таке диво вродилося? У кого воно вдалося? Сиротою ж був, шибеником. Десь колись якусь дошку вкрав, заледве не загримів у колонію. Ніхто не може пояснити, що це за феномен. І раптом бачу біля хати дубочок, а з нього звисає на мотузці обстріпана боксерська «груша». Саморобна, Андрійко сам її зробив, напхавши мішок піском і тирсою. І тренувався, казав, що треба бути сильним, готовим до боротьби, яка ще попереду.

— Повертаючись до Майданів. Ви, можливо, як ніхто інший, наблизили третю Революцію нашої сучасності — Революцію гідності. Все у світі взаємопов’язане, і без вашого «Залишенця» українське рішуче нове покоління у такій своїй повноті, можливо, і не з’явилося б. Із трьох сучасних революцій ось ця остання, мабуть, найближча до холодноярського духу: безліч простих, похмурих і небагатослівних дядьків творили щоденний подвиг Майдану, час від часу закликаючи з майданівської сцени Шевченковим словом «добре вигострить сокиру», аби визволитися від супостата. Письменники, митці часто чують ситуацію значно гостріше та правдивіше, ніж політики. Як ви у ті дні відчули місію цього останнього дотепер Майдану? Ви чули в повітрі запах нової війни Росії проти України вже тоді?

— Я вже казав про мій «воєнний» плакат 2012 року із закликом «Зупинимо окупанта!» Була тверда впевненість, що той режим не відійде без гарячого протистояння. На силові структури, на армію наставлялися відверто проросійські керівники, щоб не сказати суто московські ланцюгові пси. Всі ці лєбєдєви-радченки-азарови були вихованцями і відвертими підданцями Москви. Структури, які мусили дбати про національну безпеку, кишіли російською агентурою або людьми, вороже налаштованими до нашої незалежності. Дехто з них і нині лишився навіть серед генералітету, причому вони не дуже й приховують свої погляди. У прикордонних військах, наприклад, можна зустріти генерала, котрий, глузуючи, не боїться запитати: «Ну, і што вам дал ваш Майдан?» А що вже казати про задуху за режиму Януковича. Йшло третє десятиріччя незалежності, а продовжувалася системна русифікація України, закріплена на державному рівні законом Колісніченка-Ківалова. Табачникові служки переписували історію. Донецький суд скасував звання Героїв Бандері та Шухевичу. Українофоб Колісніченко зі своєю організацією «Рускоязичная Україна» роз’їжджав по наших містах з фальшивою виставкою «Волинська різня: жертви ОУН-УПА». На мізки української людини знов полилося стільки брехні, що з’явилися всі ознаки спланованого імперського реваншу. Але вони запізнилися. В українському суспільстві вже нагромадилася критична маса патріотів, які готові були повстати за Україну і навіть жертвувати життям за неї. Не було б побиття студентів, з’явилася б інша іскра, яка запалила б цей здвиг. І річ тут навіть не в європейському виборі, що начебто вивів людей на протест. Річ насамперед у національній гідності, тому невипадково Революція дістала таку назву. І найбільша цінність цієї Революції для мене була в тому, що вона засвідчила народження нової української людини. Людини, з’яву якої я передчував, про яку часто говорив публічно і в яку вірив. Людину, здатну піти супроти значно сильнішого ворога заради ідеї. Піти, як ми бачили, з дерев’яним щитом супроти озброєної потуги. Це як Крути, коли Євген Маланюк сказав, що то були народини нового українця. І це головне. Головна місія Майдану. А манни небесної після Революції я не чекав. Тільки правди. Чесності. Справедливості. І, звичайно, не міг

1 ... 68 69 70 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Треба спитати у Бога, Василь Миколайович Шкляр"