Читати книгу - "Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг"

Тоді Хольгрен знесилено рухнув, а брила почала плавитися в парі без запаху. Це був кінець. Ми програли. Якусь мить я просто сиділа, охоплена гірким розпачем від поразки. Я більше не збиралася вставати. Здавалося, все втратило сенс.

Я глянула на Хольгрена. Я підвела його. Він розраховував на мене, а я його підвела. В мене навіть не було ножа, щоб закінчити його страждання.

Тоді я помітила легеньку зміну в світлі, якесь мерехтіння. Я озирнулася в пошуках джерела, і побачила його за межами арки. В повітрі, в напрямку до мене швидко мчав величезний, мерехтливий вогонь. Я закрила очі, протерла їх долонями.

Прийшов мій час, сказало Полум‘я.

Я відкрила очі, воно легенько похитувалося в повітрі перед мною. Я намагалася зрозуміти його слова.

Ще не все втрачено, Амро. Навпаки. Тепер в тебе є нагода знищити його.

-- Про що ти базікаєш? Це кінець. Та-Агот мертвий. Ми програли.

В будь-якому випадку, сумніваюся, що Та-Агот зміг би перемогти Короля Тіней. Слухай уважно. Король Тіней зараз в процесі перенесення свого єства з кам‘яної в‘язниці в тіло богині. Поки цей процес триває, він не здатен захистити себе. Ти можеш знищити його, якщо завдаси удару зараз.

Спалахнула надія, тоді згасла. Гадаю, через мою вроджену недовіру. Надто це було просто, після всього, що трапилося.

-- В чому тут заковика?

Я загину разом з Королем Тіней, але думаю, що ти не це мала на увазі. “Заковика” в тому, що майже напевно ти теж загинеш.

-- Це до біса велика заковика.

Обирай, Амро. Залишається мало часу. Невдовзі процес завершиться і нагоду буде втрачено. Він уразливий зараз і тільки зараз. Прикінчи його.

-- А заодно прикінчити себе?

Я не прошу тебе зробити нічого, чого б не зробило само. Принаймні твою душу не пожруть, як мою, а біль буде скороминущим.

-- Щось мене це не дуже переконує.

Я не маю наміру тебе переконувати. Швидше. Вирішуй. Процес майже завершився.

Я кинула погляд на брилу і побачила, що Полум‘я мало рацію. Брила розплавилася до шматка чорноти розміром з череп. В повітрі над нею лежало підвішеним тіло Атагос, руки звисали, її волосся куйовдив невидимий вітерець.

Коли брила зникне, в Короля Тіней буде тіло, в якому він зможе рухатися, а крім його власної сили, ще й сила Богів-Близнюків. Якщо це трапиться, світ чекали паскудні часи. З іншого боку, якщо я щось з цим зроблю, мені гаплик. Рішення, рішення.

Смерть – це вам не заснути вічним сном, заспівати лебедину пісню, чи схожі жалюгідні спроби вирвати в неї зуби і перетворити її ледь не в приємну подію. Це кінець.

Якщо ти бачила, як хтось вмирає, особливо хтось, кого ти знала -- якщо ти бачила це велике перетворення живої особи, що дихає, зі своїми симпатіями і антипатіями, дратівними звичками, своїми вадами, своєю історією і всім тим, що робить цю особу несхожою на інших, які коли-небудь жили, чи коли-небудь житимуть – якщо ти бачила, як вони проходять це велике і жахливе перетворення в холодне м‘ясо, ти знаєш, що зробиш все, що в твоїх силах, щоб це не трапилося з тобою так довго, як тільки це можливо.

Принаймні я знала.

Правда, я відмовилася від пропонованого Та-Аготом безсмертя, але в ньому було надто багато умов. Ти також можеш зайти надто далеко в другий бік. Гляньте, що зробив Король-Чарівник, і що з цього вийшло. Ви можете затримати смерть. Певний час її можна обманювати. Але навіть боги помирають.

Я прийняла рішення.

Я попленталася до прута, що закотився поруч з Хольгреном. Стала на коліна і торкнулася його мертвотно-блідого обличчя. Що б там не трапилося, я мала намір доглянути, щоб він вибрався з цього. Я поцілувала його в повіки, намагаючись не думати про все те, чого ми ніколи не зробимо разом. Я схопила прут і з болем повернулася до Атагос. Брила розплавилася до тріски, розміром десь з палець товстуна. Часу залишилося обмаль.

Тіло Атагос висіло в повітрі на рівні стегон, там де була поверхня брили. Я приставила кінчик прута їй до грудей, з лівого боку грудної клітки.

Здається, трішки далі, сказало Полум‘я. Воно гойдалося над грудьми Атагос.

--Хто цим займається, ти чи я? – буркнула я, але пересунула прут.

Ти робиш добру справу, Амро. Я вчинило правильно, обравши тебе.

-- Просто роби те, що треба. Не хочу, щоб все це було намарне.

Я глибоко вдихнула і загнала прут в досконале, мертве тіло Атагос. Полум‘я пірнуло в створений мною отвір, Атагос сіла в повітрі й закричала голосом Короля Тіней, очі відкриті, палаючі.

Світ зник в болі й темряві.

Принаймні в одному Полум‘я мало рацію. На щастя, біль не тривав довго.

Вони билися в просторі між життям і смертю, Тінь і Полум‘я. Я була глядачем, в пастці.

Це була величезна, порожня площина, а на ній всюдисуща чорнота поглинала дрібну цятку світла, а світло своєю чергою з усіх сил намагалося прогнати темряву. Не знаю, скільки часу минуло, поки я за цим спостерігала. Я навіть не впевнена, чи час взагалі мав там якийсь сенс.

-- Ця битва буде продовжуватися до скону віків, -- промовив голос поряд зі мною.

Я повернулася і побачила зморщеного старого горбаня, що за метр від мене спирався на ціпок.

-- Це не дуже відрізняється від того, що відбувається в кожній душі, -- продовжив він. – Добро вічно бореться зі злом у кожному з нас, хіба не так? – він глянув на мене з-під кошлатих брів.

В мене було таке відчуття, що я повинна його знати. Я похитала головою.