Читати книгу - "Артеміс Фаул. Парадокс часу, Йон Колфер"

— Незважаючи на це, у нас усе вийде. Я втрапляв і в гірші халепи.

Зліт було виконано точно за інструкцією. Артеміс установив переднє колесо на відмітці в три сотні ме­трів, і йому відкрився зручний вид на північну стіну. Навіть із такої малої висоти він міг бачити Ірланд­ське море до заходу, з чорними закрутами і сонячни­ми променями, що прорізають верхівки хвиль.

Він трохи не піддався бажанню, яке охопило його буквально на малу частку секунди, — просто бігти. Але йому вдалося себе пересилити.

— Чи сильно я змінився? — запитував Артеміс са­мого себе. Він усвідомив, що все далі йде від злочи­нів, які раніше здавалися йому дуже привабливим заняттям. Зовсім недавно він пішов би на будь-який вид злочину.

«Усе ж таки ні, — вирішив він. — У світі все ще є люди, які заслуговують бути обкраденими, або ви­критими, або кинутими в саме серце джунглів з од­нією лише петардою і ложкою. Йому ще доведеться докласти зусиль, щоб знайти таких людей».

Артеміс активував камери, розташовані на кри­лах. Була одна така людина, яка заслуговувала поді­бного до себе ставлення. Особа, що страждає на ма­нію величі, безсердечна піксі. Опал Кобой. Артеміс міг бачити її, прямуючу до маєтка, з насуненим на вуха шоломом Холлі.

«Цього я і боявся. Вона додумалася захопити із собою шолом. В обставинах, що склалися для неї, — безцінне устаткування».

І все ж таки у нього не було іншого виходу, окрім як привернути її увагу. На кону були життя його друзів і близьких. Артеміс знизився до тридцяти ме­трів, йдучи за Опал до маєтка. Зачувши гул, Опал зупинилася, закинувши голову і намагаючись упій­мати поглядом маленький літак.

«Ну давай же, Опал, — думав Артеміс. — З’їж на­живку. Увімкни інфрачервоні фільтри».

Опал цілеспрямовано простувала до особняка, поки не була спіймана в кільце бійців ЛЕПрекону, які наступали на п’яти одне одному.

«Дурні довготелесі ельфи», — люто думала вона, виправдовуючись перед собою.

У її планах також значилося створити косметичну маску для обличчя з пліснявого грибка, яка приведе до неї натовпи фанатів. А ще гомеопатичне крісло, з ма­сажними насадками і детекторами настрою, які мо­гли б зрозуміти її почуття гумору і розповсюдити за­пахи, що допомагають їй трохи краще розслабитися.

Але цим планам слід було зачекати, поки вона не стане імператрицею. Зараз же її нагальною метою було упіймати лемура. Без його мозкової рідини пі­дуть роки, щоб утілити її плани в життя. До того ж, магія була куди простіша за науку.

Опал наділа шолом Холлі собі на голову. Пластин­ки усередині шолома автоматично підлаштувалися під форму її черепа. Вона без зусиль обійшла заходи безпеки, для цього їй довелося зробити декілька під­моргувань і жестів руками. Ці ЛЕПреконівські шо­ломи не були і наполовину такими досконалими, як зразки в її науково-дослідних лабораторіях.

Як тільки функції шолома стали їй доступні, крис­тали відеодисплея зашипіли і засвітилися яскраво-червоним. Бойова готовність!

Тривимірний радар виявив невеликий літак пря­мо у неї над толовою, програма тут же розпізнала в ньому «Цессну», побудовану людьми.

Вона поспішно набрала послідовність команд, ви­бравши тепловий сканер, і шолом проаналізував електромагнітне випромінювання, витікаюче від лі­така. Сонячні панелі трохи фонили, але сканування виділило помаранчеву краплю в кріслі пілота. Всьо­го один пасажир. Біометричний сканер шолома упі­знав у пілотові Артеміса Фаула і намалював триви­мірну фігурку його худосочного тіла.

— Один пасажир, — пробубоніла Опал. — Ти на­магаєшся відвести мене чимдалі від будинку Артемі­са Фаула, тому й летиш так низько.

Але Артеміс знав, як улаштовані технології, і пе­редбачив, що покаже тепловізор.

— Що сховане у тебе в рукаві? — зацікавилася піксі. — Або, точніше, під твоєю сорочкою?

Вона наблизила зображення до серця Артеміса і побачила чиєсь тепло, що накладалося поверх пер­шого і яке можна було відрізнити тільки за трохи темнішими відтінками червоного.

Навіть у цей безнадійний момент Опал не змогла нічого з собою вдіяти — вона захоплювалася цим юнаком, що замаскував тепло лемура своїм власним.

— Розумно, але не занадто винахідливо.

А йому доводилося бути в біса винахідливим, щоб перемогти Опал Кобой. Привести назад другого Ар­теміса було спритним трюком, але вона все ще може упіймати його.

«Мене одного разу вже ледь не згубила моя само­впевненість, — зрозуміла вона. — Більше подібне не повториться».

Шолом автоматично налаштувався на частоту переговорного пристрою, встановленого на «Цессні», і Опал відправила Артемісу невелике повідом­лення.

— Я йду за лемуром, хлопченя, — сказала вона, й імпульс магії змусив затріпотіти крила її костю­ма. — І цього разу іншого тебе, щоб урятувати тебе, поруч не буде.

Артеміс не міг відчувати або бачити безліч про­менів, які пронизували «Цессну», але припускав, що Опал використовує тепловізор, убудований у шо­лом, щоб дізнатися, скільки теплокровних істот пе­ребуває в літаку. Можливо, вона також використо­вує рентгенівські промені. Збоку могло здатися, що він у літаку сам, але спроба замаскувати серцебиття Джей-джея своїм власним була дуже логічною, і цей прийом не зміг би обдурити Опал, яка розпізнала б друге серцебиття. Коли піксі остаточно запевниться в тому, що її приз вислизає від неї, як вона могла не попрямувати за ним.

Артеміс узяв праворуч кермо, щоб Опал була в зоні видимості камери і залишився задоволений, побачивши, як з отворів костюма Холлі розправля­ються крила.

«Гонитва почалася».

Настав час зіграти роль наживки.

Артеміс узяв курс у бік від маєтку, направивши літак над глибоким, забарвленим у пурпур, морем, здійснюючи важкі маневри, і був приємно здивова­ний тим, як літак плавно набирає швидкість. Акуму­лятори рівномірно живили двигуни енергією, при цьому не забруднюючи атмосферу ані грамом вугле­кислого газу.

Він подивився на камеру, встановлену на хвості літака і не дуже-то здивувався, коли виявив на сво­єму моніторі летючу піксі.

«Її контроль над магією пригнічений снодій­ним, — припустив він. — Опал, можливо, ледь виста­чило енергії, щоб стартувати. Але незабаром дія дро­тика закінчиться, і крила мого літака цілком можуть осяятися блискавками магічного походження».

Артеміс повернув на південь, слідуючи за різаною лінією узбережжя. Шум і метушня дублінських висо­ток, сморід з трубами і гул від рою гелікоптерів — ось що було на шляху до сірих скель, що відтіняли лезо залізниці, яка простягнулася з півночі на пів­день.

Рибальські човни з пихтінням пливли від буя до буя,