Читати книгу - "Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Давно ви тут?
— З самого початку.
— Ви знали Кіллера раніше?
— Так.
— Де ви з ним познайомилися?
— У загоні Бакстона.
Почувши ці слова, Джейн здригнулася. Доля посилала їй нового свідка.
— У загоні Бакстона?.. — повторив Камаре. — Чому ж я вас не пригадую?
— Мабуть, я дуже змінився, — розсудив Фран філософічно. — Я ж там був з вами разом, пане Камаре.
Джейн більше не могла витримати і втрутилась.
— Ви були в загоні Бакстона, коли туди приїхав Гаррі Кіллер? — спитала вона.
— Так.
— Чому капітан Бакстон так легко прийняв його в загін?
— Не знаю.
— Чи правда, що з того дня, як Кіллер вступив у загін, він фактично став його начальником?
— Дійсно, це так, — відповів Фран, якого, видко, дивувало, що його запитують про такі давні справи.
— Виходить, саме за наказами Гаррі Кіллера загін Бакстона почав наскоки й грабежі, які привели до знищення загону?
— Так, — підтвердив Фран.
— Капітан Бакстон до цього не причетний?
— Ні.
— Ви чуєте, панове? — сказала Джейн своїм супутникам. Потім вона знову звернулася до полоненого: — Чому ж капітан Бакстон поступився місцем Гаррі Кіллеру?
— Звідки мені знати? — нетерпляче відповів Фран.
Схоже було на те, що він говорив щиро. Джейн не стала наполягати.
— Чи відомо вам принаймні якою смертю помер капітан Бакстон? — спитала вона.
— Та… під час бою, — відповів Фран таким тоном, наче це було всім відомо. — Разом з ним загинуло ще багато людей.
Джейн Бакстон зітхнула. І цього разу їй так і не довелося дізнатись про ті моменти, які ще були не зовсім ясні.
— Я скінчила, — сказала вона.
Інженер одразу продовжив допит про те, що його цікавило.
— Звідки дістали негрів, коли будували місто? — спитав він.
Фран здивувався, аж очі розплющив: мовляв, що за дурне запитання!
— Та де ж, чорт забирай, як не по селах. Не важко зрозуміти.
— Яким чином?
Фран знизав здоровим плечем.
— Жартуєте?! — промовив він. — Ніби ви й самі не знаєте! Забирали їх, і край!
— Ага! — промовив Камаре і, пригнічений, опустив голову. — А машини, які були потрібні напочатку — звідки вони?
— Не з місяця, певна річ, — глузливо промовив Фран.
— З Європи?
— Треба думати.
— Як вони прибували?
— Очевидно, не прилетіли… І що за смішні
запитання ви ставите, пане Камаре. А ви як хочете, щоб вони прибували? Розуміється, їх привозили на кораблях.
— А вивантажували де? — продовжував Камаре спокійно.
— В Котоноу.
— Але від Котоноу до Блекленда дуже далеко. Як їх доставили сюди?
— Верблюдами, кіньми, волами, неграми, — коротко відповів Фран, починаючи втрачати терпіння.
— Під час цієї довгої подорожі, треба думати, чимало негрів повмирало?
— Авжеж, не народжувалось. Та я їх не лічив — не цікавився.
Камаре перейшов до іншої теми.
— За машини треба було платити?
— Ще б пак! — кинув Фран, якому запитання здавалися все більш безглуздими.
— Виходить, в Блекленді є гроші?
— Цього не бракує.
— Звідки вони беруться?
Фран остаточно втратив терпіння.
— Скільки ви ще будете мене морочити, пане Камаре, запитуючи про те, що знаєте краще ніж я? Планери ж зроблено не для розваги. Хіба вам не відомо, що час від часу ними приставляють Гаррі Кіллера й інших на Біссагоські острови, звідки вони їдуть пароплавом на невеличку прогулянку по Європі, а найчастіше — в Англію? Не мені вам розказувати, що в Європі існують банки, старі багачки і так далі, словом, що там чимало людей, яких вигідно відвідати… без запрошення, а потім піти собі тишком-нишком.
І такі поїздки повторювались часто? — спитав Камаре, обличчя якого палало від сорому.
Фран тільки рукою махнув.
— Ну от, знов! — пробурмотів він. — Як коли. Разів три-чотири на рік.
— А остання коли була?
— Остання?.. Місяців три-чотири тому. Так, чотири з половиною.
І кого відвідали цього разу?
— Не можу сказати напевно. Я тоді не їздив. Здається, якийсь банк. Знаю тільки, що такого вдалого діла ще не було.
Марсель Камаре помовчав. Він був смертельно блідий і, здавалось, постарів на десять років.
— Останнє слово, Фран, — сказав він. — Скільки негрів працює на полях?
— Коло чотирьох тисяч, а може й більше. І жінок тисячі півтори.
І дістаєте їх, напевне, так само, як і спершу?
— Ні, спокійнісінько відповів Фран. — Тепер, коли в нас є планери, негрів привозять.
— Ах, так! — промовив Камаре. Він знов помовчав і питав далі. — Ну, а як ви пробралися сюди?
Фран
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди експедиції Барсака, Жюль Верн», після закриття браузера.