Читати книгу - "Смерть в океані, Леонід Михайлович Тендюк"

Дарма, що закінчив лише три класи церковно-приходської школи, його, красеня, взяли на імператорську яхту «Штандарт».

Він став машиністом, лагідну хату під солом'яною стріхою поміняв на душогубку — металеве черево корабля.

Через кілька років Сергій Вовк опинився на крейсері «Варяг».

Час безжально стирає неповторні ознаки подій. Поринувши уявою в минуле, можна «домалювати» й воскресити навічно втрачене й відгомоніле. Та все ж єдино точне слово про минулі дні — за їхніми свідками й учасниками.

Скажу лише, що яхта «Штандарт» була призначена для розваг — морських прогулянок царської сім'ї. «Варяг» — всіма знаний крейсер.

«3 години 30 хвилин. Вся команда покинула крейсер. Старший і трюмний механіки з господарями відсіків одчинили клапани й кінгстони… О 6 годині 10 хвилин «Варяг» занурився у воду», — так записано у «вахтовому журналі № 667 крейсера 1-го рангу «Варяг» з 1 січня 1904 р. по 9 лютого 1904 р.» — історичному документі, який зберігається в морському архіві Ленінграда.

«Варяг» не здався!

А невдовзі японці підняли його з глибини чемульпського рейду.

Минуло довгих дванадцять років — крейсер знову став нашим. Через моря-океани дороги його лягли на захід.

Про все це оповів у щоденнику, який вцілів з тієї далекої пори, наш земляк.

«Отже, з цього дня мене почали навчати військовій службі. Я не в змозі вам описати той гніт і страждання, що їх витримує кожен новобранець, поки прийме присягу. Це зрозуміє лише той, хто сам був на військовій службі.

Я кілька разів думав: невже не можна як-небудь утекти з цієї каторги! Але як втечеш! Нас до присяги з роти нікуди не випускали.

Першого травня вся команда, призначена на «Штандарт», здала скриньки в цейхгауз. З музикою нас провели на яхту «Штандарт». Так що берегова служба закінчилася, почалася морська. Але вона виявилась ще важчою, ніж берегова.

Коли ми прийшли на яхту, кожному дали свій номер, що замінив прізвище. У мене був 235 номер, й мене призначили в машинну команду.

Вгорі ліжка підвішені щільно. Лежали і на палубі, і на рундуках, так що й пройти неможливо. Приміщення дуже низьке, вночі від скопичення матросів занадто жарко.

Вахту нести доводилося дуже часто, спали через три ночі на четверту. Вночі стоїш на вахті, а вдень працюєш, так ніколи вільним і не буваєш.

Горішню палубу прибирати починають з шостої до дев'ятої години. Миють, чистять мідь, обтирають поліровку й нікіліровку. Будять команду о п'ятій годині ранку. До шостої вмиваються, снідають, а далі беруться до праці.

Ходять чутки, що Японія повертає Росії кілька бойових суден, які були в японську війну потоплені. Тепер ці судна Японія дістала з моря, відремонтувала й передає їх Росії.

Ось один із кораблів — «Варяг», призначений для нашого екіпажу; тому-то й заходилися набирати команду. Я все це рознюхав, вирішив, що б там не було, потрапити на крейсер «Варяг».

П'ятого березня тисяча дев'ятсот шістнадцятого року призначено від'їзд із Петрограда у Владивосток. Нас, матросів, їде двісті чоловік.

Двадцять четвертого прибули у Владивосток. Забрали свої речі й сіли на буксир, який нас уже чекав. Буксир перевіз нас на крейсер «Варяг», про який ми тільки й говорили всю дорогу.

Крейсер стояв у гавані на якорі. З рук японців ми його одержали в поганому стані. На ньому навіть не було лазні й умивальників. Довелося обладнувати крейсер на власний смак. Машина потрощена. Все неполагоджено. Працювали день і ніч.

Вісімнадцятого червня о другій годині десять хвилин знялися з якоря, пішли за кордон. З нами вирушив панцирник «Чесма», а наш третій товариш, «Пересвет», залишився у Владивостоці.

Дали дозвіл іти в Англію на ремонт… У Шотландському морі несподівано зустрілися з підводним човном. Ми ледве його не розчавили. Командування ворожого човна розгубилося, не знало, що робити. Німці подали якийсь незрозумілий сигнал. Ми ж прибавили хід і взяли інший курс. Завдяки темряві підводний човен випустив нас із поля зору, стріляти в нього теж було немислимо, тому що ми себе виявили б. Так і розминулися благополучно.

Прибули до Англії, у місто Ліверпуль. З половини дороги офіцери поникли, стали якісь зажурені. На це була своя причина.

О десятій ранку командир наказав одягнути чисту форму й вишикуватися на шканцях.

Ніхто ще не здогадувався, що скаже командир.

— От молодці! — пригнічено, мало не плачучи, мовив він. — Звідтоді як ми вийшли з Росії, там відбулася велика подія: государ-імператор зрікся престолу і передав його брату Михайлу. Що буде далі, невідомо.

Другодні у нас на горішній палубі почалися збори. Але про те, що відбувалося в Росії, ми не знали.

З приводу наших зборів офіцери занепокоїлися. Вони цілими ночами сиділи в каютах без сну, з зарядженими револьверами… Потім, коли одержали вістку з Росії, ми з команди вибрали комітет, якому було доручено все корабельне життя.

З цього дня ми дихнули вільно і зажили незалежним життям. Кожен із нас тепер відчував, що він Людина, а не раб якийсь. Тепер уся влада перейшла від командира до комітету, а в ньому наш товариш матрос.

Англія ремонтувати крейсер відмовилася. Не знаю чого — через згадані події чи з інших причин. А без ремонту на ньому вийти в море неможливо, до того ж ще й зовсім обеззброїли: зняли всі гармати, забрали всі патрони й снаряди.

Невдовзі прийшов наказ: частину команди відправити в Росію, а решту — в Америку. Там куплено кілька посильних суден, і ось командою крейсера «Варяг» їх треба