Читати книгу - "Феномен Фенікса"

каже: «Я на землі не живу, а пишаюсь мов квітка. Нічого не роблю, всі звірі слухають мене, птахи втішають співами. Одне тільки горе: лишилося мало жити!» Бог і верблюжих десять років віддав людині. Виходить, після сорока років людина живе вже верблюдячий вік.

Пожив, пожив собака та й каже: «Погано на світі жити! Оце як мені на холоді й з голоду пропадати, та горлянку дерти, та побої зносити — не хочу більше жити, піду до Бога й попрошу збавити віку». Бог і з собаки зняв десять років і думає: куди їх діти? Коли тут знову приходить людина й голосить-приказує: «І жити мені є де, й ходити є в чому, і їсти можу, що лиш схочу, і над звірами й птахами верховоджу, вік лише мій короткий». Бог і собачі десять років віддав їй. Таким чином, після п’ятдесяти років людина живе вже вік собачий…

Ця малопоетична, простецько-грубувата легенда вочевидь створена людьми тяжкої підневільної праці, безпросвітної та нужденної — звідси й такий безнадійний песимізм в цьому переданні, зневіра і скепсис із злим сарказмом, і взагалі, неприваблива оцінка людського життя (собачий вік), що насправді є найбільшим благом людини — життя. Тому життя все ж таки має приносити (зрештою, життя, як по великому рахунку, це безперервна щодення боротьба, переборення труднощів, утвердження себе) світлу радість та оптимізм, віру в кращу долю — інакше для чого тоді й жити. Тяжка праця була, є і буде, а жити треба. І бажано свій вік, а не собачий. Зрештою, сонце світить, негода змінюється гарною дниною, місяць чарівно сяє і в його світлі зустрічаються (за будь-яких економічних, політичних чи суспільних формацій) закохані, створюються молоді сім’ї і народжуються діти — життя триває і в цьому його неймовірна радість. А легким… легким воно не було ніколи. І — не буде. Попри, попри все. В цьому й полягає його особливість. Негаразди випадають на долю кожного покоління, у кожному житті… Хоча з точки зору еволюції (процес зміни, розвитку кого-, чого-небудь, форма розвитку, що полягає в безперервній і кількісній зміні, яка підготовляє якісну зміну) все тут на місці, адже людина має народитися (з чорного небуття, де немає ні світла, ні часу, ні простору) у білий світ, досягти статево зрілого віку, залишити потомство і, вичерпавши себе, зійти з арени, уступивши її іншим поколінням.

Щодо людського віку та його особливостей, то вони такі. (У біології вік — період часу від моменту народження організму до даного або будь-якого іншого відліку відлічуваного моменту, простіше смерті):

Новонароджений — 1-10 днів; немовля — 10 днів — 1 рік; раннє дитинство — 1-3 роки; перше дитинство — 4-7 років (хлопчики), друге дитинство — 8-12 років (хлопчики); 8-11 років у дівчаток; підлітковий вік — 12-16 років (хлопчики), 12-15 років дівчатка; юнацький вік — 17-21 рік (юнаки), зрілий вік — 16-20 років, дівчатки; І період — 20-35 років чоловіки, 21-35 років жінки; ІІ період — 36-60 років, чоловіки, 35-55 років жінки; похилий вік — 61-74 роки, чоловіки, 56-74 роки жінки; старечий вік — 75-90 років, чоловіки й жінки, довгожителі — 90 років і більше. Всього лише.

Хоч вже сьогодні вважається, що верхня видова межа для людини — 115-125 років. Хоча міцність (запас міцності) в людині закладений на 150-200 років. Тож сподіваємося, — а що нам лишається робити? — що в майбутньому (але, мабуть, не близькому та нічого — почекаємо) вік людський з розвитком науки і техніки, медицини й генної інженерії, коли будуть подолані різні сердечні недуги, рак та інфекційні хвороби, коли покращиться санітарно— гігієнічна ситуація, так ось тоді вік людський і справді сягне 150-200 років. Але й це не межа — за умови, що людство вціліє і не знищить себе в ядерній війні протягом найближчого мільярда років. Тоді народжені на початку одного століття завершуватимуть своє життя в кінці другого чи й на початку третього. І хай це буде теж не безсмертя, та все ж… Це вже буде щось, від якого людство «танцюватиме» далі.

Але із збільшенням тривалості людського життя (як і народжуваності) з’явиться чи не найсерйозніша проблема, що її буде названо небезпечною — перенаселення.

ЗЛИПШИСЬ, ЯК ЗЕРНА РИСУ В ЧАШЦІ…

«Чи заселять Землю мільярди китайців»? Під таким, ніде правди діти, тривожним заголовком на початку третього тисячоліття почали з’являтися в газетах матеріали, що викликали деякі міркування.

«За прогнозами скептиків, — писалося під такими заголовками, — у 2057 році як мінімум половина населення планети складуть громадяни Піднебесної…»

Мда-а. Є над чим задуматись — тільки який з того толк і яка кому рада.

Сьогодні в Китаї — і це дякуючи тамтешній комуністичній владі, — всюди висять плакати: «Одна сім’я — одна дитина. Наказ партії — виконаємо!».

З цього приводу — одна сім’я — одна дитина, — пишуть автори, у Китаї вже перепробували все. Із збільшенням населення там борються вже не одне десятиліття на державному рівні (Китай і нині задихається від нестачі простору для життя його громадян, а багато дітей це для них взагалі катастрофа. Та й для нас, не китайців, між іншим, теж).

Найважливішим чинником обмеження народження дітей там існує штраф, названий податком: за народження другої дитини китайці мають платити штраф (податок) в сумі 3 000 американських доларів. А це — добра зарплата середнього китайця за два роки! (Ще там — в рамках боротьби з дітонароджуванням відбувається стерилізація сільських жінок, безплатні аборти з тижневими талонами на обід. Але… Але нічого не допомагає. Як би влада не обмежувала дітонароджуваність, але тільки за минулий рік населення Китаю збільшилось аж на 8 000 000 мешканців і нині складає 1 мільярд 300 мільйонів чоловік! Прямо хоч калавур кричи!

Сьогодні Китай вже задихається від перенаселення, а завтра… «Нас чекає жахливе майбутнє (це газета «Шанхай