Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

Можливо, воно так і було. Адже зовсім безпечної дороги взагалі не існує. Навпаки, на початку року Гондурас посилив охорону морських кордонів, наскільки йому дозволяють його збройні сили. Та й всередині країни треба зважати на контроль: адже не проштемпельований паспорт не дуже надійний. Найкраще, звичайно, в'їжджати в країну легально, а не прокрадатись через задні двері. Як тільки вони вийшли з літака, їх ніби вдарило гарячим промінням. Підошви грузли й прилипали до асфальту. Гладіс наділа темні окуляри, скельця яких закривали навіть скроні й трохи змінювали обличчя.

— Стільки поту й нервів, — прошепотів їй на вухо Гундлах, — а за віщо? Є набагато легші способи добування грошей. Все, що ми веземо з-за океану, можна було отримати, викравши двох важливих осіб, адже так?

Гладіс поморщилася, ледь помітно всміхнувшись. Він бачив, як блиснули її зуби, й чекав: зараз вона відповість йому, що його фірма не дала б за нього викупу. Гладіс ніби й хотіла відповісти йому в такому стилі, бо він зачепив її за живе, але цього разу змовчала — очевидно, через нестерпну спеку. Та він не вірив у це.

Літак мав заправлятись, тому пасажири мусили вийти. Аеропорт називався Лас-Мерседес. Тут після державного перевороту сандіністи вели останній бій. У залі для транзитних пасажирів Гундлах купив усі газети, які там були; у вічі впадали заголовки: великий успіх партизанів; партизани наступають в одинадцятьох з чотирнадцяти провінцій Сальвадору; в аеропорту Ілопанго повітряним силам режиму завдано удару базуками; армія забарикадувалася в казармах; генеральний страйк промислових районів Сальвадору; партизани наступають на головні міста багатьох провінцій.

Майже все це Гундлах знав, але перечитував кожне повідомлення знову й знову: полковник Адольфо Махано, усунений у грудні від влади, перейшов на нелегальне становище. Прихильники відсахнулись від нього. Командира гарнізону Санта-Ани, другого за величиною міста, застрелили два офіцери штабу. А солдати гарнізону спалили штаб і 160 з них (за іншими джерелами — 800) перейшли на бік партизанів. Населення будує барикади. В повітря злітають мости, транспортний зв'язок від Санта-Ани аж до порту Ла-Уньйон паралізований, і тут ведуться бої. В Морасані, північно-східній провінції, до партизанів перебіг підполковник Наваррете. Досі він мав славу крайнього консерватора, тепер же разом з батальйоном, вишколеним американцями для боротьби з партизанським рухом, перейшов на бік партизанів, коли ті штурмували Сан-Франціско-Готера — головне місто провінції. По радіостанції Фронту національного визволення «Венсеремос» він звернувся до армії, закликаючи військовослужбовців наслідувати його приклад: «Солдати й офіцери, ваші керівники втратили моральне право командувати вами. Їм немає виправдання. Не виконуйте наказів цієї злочинної кліки, яку давно пора викинути на смітник історії».

Сильні слова, Гундлах прочитав їх, Гладіс відповіла, що в них суміш здорового глузду й опортунізму, цьому панові закортіло бути на боці переможців; вона йому просто не вірила. Гладіс повільно пила сік, удаючи, що її все мало цікавить; вона порадила і йому взяти себе в руки, щоб не звертати на себе увагу пасажирів. Проте й Гладіс над силу приховувала збудження, хоч і намагалась невимушено всміхатися. Ненароком навіть зачепила склянку, чого раніше з нею не траплялося. Дивлячись на її широкий, наморщений лоб, Гундлах намагався розгадати її думки; йому здавалось, ніби вона тріумфує.

Їх знову запросили до літака. Вони проскочили під нестерпним сонцем і сіли на свої місця. Преса Нікарагуа була стриманішою, проте й там сторінки були сповнені ентузіазму. Подробицям про наступ сальвадорських партизан тут відводилося більше місця, ніж у газетах Панами. Проте, враховуючи власний досвід, кореспонденти Нікарагуа писали й про труднощі, пов'язані з переходом до вирішального наступу.

— Симпатична країна, — сказав Гундлах, коли літак вирулював на старт. — Шкода тільки, що вона не межує з твоєю.

В «Пренсі», рупорі буржуазних кіл Манагуа, було надруковано: хоч страйк і вивів з ладу 25 великих підприємств Сан-Сальвадора, проте до центру хвиля страйків майже не дійшла. Багато магазинів працює, всі державні службовці на місцях. Військові патрулі і праві екстремісти грабують населення. В передмісті Мехіканос, де в суботу й неділю точилися запеклі бої, настало затишшя. Тут армія не відступала, відбивши наступ; населення й досі в паніці. Сальвадорці побоюються, щоб режимові не прийшла допомога з Гватемали й Гондурасу. Згідно з повідомленнями преси, під Тегусігальпу вчора передислокувався десятий батальйон повітряних десантників. Він приведений у стан бойової готовності. Можливо, все це підпорядковано тій же меті.

— Ми скоро будемо в Тегусі.

Гладіс назвала столицю Гондурасу скороченою формою, наче місцева жителька. В її граційно-недбалій позі було надміру незворушності. Хоча Гундлах багато зробив для успішного завершення їхньої місії, проте ж вона була головною дійовою особою й тепер знову ніби ввійшла в роль. Все було як і на початку їхньої подорожі, Гладіс у всьому бачила початок кінця режиму: військовий апарат розвалюється, адміністрація майже розпущена, в чому ж тут можна сумніватись? Адже тепер вже піднявся й народ… Наполеон Дуарте ніколи не здобував перемогу, глузливо думала вона. Ще починаючи від різдва, він втратив владу. Посміховисько, та й годі! Слова «біль», «помилковість» і «трагічність» дедалі частіше з'являються в його промовах. «Наполеон Дуарте дуже сумний», — сказав він учора ввечері про себе від третьої особи, виступаючи по радіо. Потім, усміхнувшись, немов місцевий князь, патетично додав: «Я виконую свій історичний обов'язок». Хоч його промова й звучала бундючно, проте була схожа на лебедину пісню. Його старт керівні кола США вітали в стилі астрономічного відомства HACA: 22 грудня об 11 годині 10 хвилин приступив до виконання державних обов'язків, о такій-то годині виступив з тронною промовою, тоді-то поставив свій перший підпис. Схоже було, ніби повідомлялось про комету, що несподівано з'явилась у всесвіті, або про запущену на орбіту Землі ракету. А тепер?

— Тепер він тривожиться про м'яку посадку, — мовив Гундлах, сам помітивши, що його жарт вийшов невдалим. Приховуючи в собі якийсь подвійний зміст, він був дещо схожий на гумор приреченого до шибениці. Коли літак через двадцять хвилин знову піднявся в повітря, в Гундлаха похололо на серці. Він на превелику силу приховував свій неспокій. Гладіс аж сяяла рішучістю