Читати книгу - "Відьомська доба"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тоді всі кинулися до виходів, і когось придавили.
Приборкувач у червоному. І також почав стріляти.
…Її роз’єднали з мамою… Вона наштовхнулася на чоловіка з таким жахливим обличчям… ма-мо… Вітаю з поверненням у себе, Клавдію.
Тієї миті, коли дівчинка зникла в натовпі, наче плівка луснула в його мозку. Він УЧУВ.
Збиваючи зустрічних, він кинувся до службового виходу. Через арену, по уламках магічних скринь. Так собака біжить по стиглому сліду. Що ось-ось загубиться…
«Швидка допомога» від’їжджала. Він закричав поліціянтові, аби зупинив, але той розгубився, не зрозумів; тоді Клавдій вихопив пістолет і вистрілив у колеса машини.
— Інквізиція!..
Тицьнув значок поліцейському та кинувся до «Швидкої». Ще не відчиняючи дверцят, він відчув хижу готовність відьми.
Поруч із водієм сидів юнак у капелюсі та франтівській краватці; Клавдій різко викинув зціплені руки в напрямку його звужених очей. Застогнав поранений на ношах.
Хлопець схопив себе за горло. Вигнувся, намагаючись вислизнути з інквізиторської хватки; бліді щоки позеленіли. Потужна агресія — але слабкий захист…
Юнак заверещав; маринарка на грудях розійшлася, і на них натягнулася шовкова сорочка окреслюючи дівочі перса. Клавдій ударив ще. І ще раз — але це вже було зайвою жорстокістю. Відьма знепритомніла.
Водій дивився з широко відкритим ротом, і в очах його Клавдій побачив себе — бузувіра, який знущається над жінкою. Якщо й виявився хлопець у капелюсі дівчиною — це не привід, аби стріляти в машину.
— Інквізиція, — з огидою вимовив Клавдій.
До машини бігли. З усіх боків.
* * *«… Хто дивиться збоку — дивується і лякається. Інквізитор уражає відьму, не торкаючись її, одним нечутним наказом. Знаки вирізьблюються на камені та карбуються на залізі — вони допомагають тримати добродійок моїх у шорах. Знак — щит, а інколи й вістря. Але не у відкритому двобої. Дехто з братів моїх матеріалізує знак просто в повітрі — але для багатьох це неможливо, та й рідко призводить до перемоги… бо знак у повітрі потребує великих зусиль. А натомість дає зовсім мало.
Сьогодні я уперше зупинився перепочити на своїх сходах. Старість… Куховарка засолила на зиму десять барилець різноманітних солінь…
Я не хочу осені. У мене погане передчуття.
…звільнити тих трьох. А ту, яка труїла колодязі, доправити на суд у її громаду.
Час гнітить мої плечі, і що скажу я Небесному Судді? Що все життя знищував ЇХ, бо й ВОНИ нищили також?
Навіщо я узяв на себе цей камінь? Мені мариться — я стою на вогнищі, яке сам поклав.
Провина добродійок моїх важча за мою. Я скажу ЙОМУ — нехай зважить…»
Телефонний дзвінок видався їй нестерпно голосним. Цілий день проминув у тиші над щоденником людини, яка померла чотириста років тому; ще не підняла трубки, а долоні вже змокріли.
Назар?
Слухавка була важкою; до кінця життя Івга буде ненавидіти телефони. За зрадницьку невизначеність.
— Ти мені потрібна. Зараз.
Клавдій.
Дивно, але вона відчула полегшення.
Вона ПОТРІБНА.
На відьмі були вільні штани і шовкова сорочка під чоловічою маринаркою. У присутності Клавдія в неї пішла носом кров, і вона не відіймала від обличчя хустинки; зі своєї схованки Івга бачила весь допит, і по спині її дер неприємний мороз — ніколи раніше вона не бачила Клавдія ТАКИМ. Інквізитор на всі сто… наче чорний каптур приріс до його обличчя. Страшно дивитись і, що найнеприємніше, від його тиску Івгу знову нудить і болить голова.
— …Подумай. І про те, що на тебе чекає…
— Плювати. Не лякайте.
— Бачу, як ти це робиш, воїне. Захист твій не міцніший од шкаралупи яйця. Не примушуй мене готувати омлет.
— Що вам треба?.. — відьмі було непереливки. Івга всією душею бажала, аби ЦЕ скінчилося чимшвидше.
— Імена.
— Не знаю…
— Ім’я твоєї ненародженої матері. Чи вже народженої?
Відьма заточилася.
— Стояти! Матка покликала тебе? Кличе й зараз?
— Н-ні…
— Слухай мене, Юліє. Дивися на мене… Думай про приємне. Івго!!
Вона здригнулася від його крику. Перечекала спалах головного болю і вибралася з ніші; відьма в трансі, руки Клавдія у неї на плечах.
— Шукай Поклик, Івго. Найдорожче, найрадісніше. Тепле, улюблене… щоб його!
— Не мучте її, — прошепотіла вона.
— Що?!
— Ви поводитеся з нею, як з твариною.
— А п’ятеро дітей, які загинули в цирку? А дев’ять — у шпиталі? А четверо хлопчиків, які зникли безвісти, і сотня поранених по лікарнях — це як?
Івга з подивом зауважила — Клавдій не просто втратив спокій, він ледве стримує шаленство.
— Ти розумієш? Розумієш, що тепер доведеться ув’язнити ВСІХ відьом. А діючих… не знаю, відстрілювати, чи що. І тебе, між іншим, доведеться посадити за ґрати, бо матка може сидіти і в тобі також. Чорт… Шукай, Івго. Шукай її…
— Не хвилюйтесь, — несподівано для себе сказала Івга.
І побачила, як спалахнули очі в прорізах:
— Що?!
— Заспокойтесь. Істерикою справі не зарадиш. А в мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьомська доба», після закриття браузера.