Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А тому ви стільки дали-сьте на горілку… Зимно, пане, та й додому далеко…
Перемагаючи відразу, радник нахилився до візника й прошепотів:
— Він, певне, все проп’є, а ти вклав би гроші у дещо?
— У що, пане? — ворухнулися довгі вуса.
— У нові панчохи з підв’язками для своєї доньки, — гукнув крізь завірюху Мокк і увійшов до палацу.
У холі стояв Мюльгауз, який, побачивши Мокка, кинув погляд на годинника.
— А ви пунктуальні, — сказав він замість привітання. — А цей ваш Гартнер?
— Він запізнюється завжди однаково. Завжди на п’ять хвилин. Та цього разу він прийде вчасно.
Обоє замовкли. Вони знали, що сілезький обер-бургомістр фон Шреттер швидше зрозуміє слабинки Ґайссена, аніж аристократичну непунктуальність Лео Гартнера. Мокк мав рацію. Гартнер і секретар фон Шреттера не запізнилися. Прилизаний чиновник спустився до холу й церемонно запросив їх до кабінету обер-бургомістра. Повз них снували зайняті своїми обов’язками працівники — заклопотані секретарки й більш чи менш поважні особи, що марно шукали щастя в столиці сілезької провінції. Кабінет фон Шреттера був обставлений ґданськими меблями. Обер-бургомістр привітав їх не менш церемонно, аніж його секретар і, пояснюючи брак часу засіданням Сілезького Ландтаґу, попрохав якомога швидше перейти до суті. Мюльгауз попросив Мокка представити справу «календарного вбивці».
— Шановний пане обер-бургомістре, — Мокк вирішив не вживати титулу «превосходительство». — У нашому місті з’явився вбивця, який на місці злочину залишає листки з календаря, і керівник секти, такий собі Олексій фон Орлофф, що провіщає кінець світу. Останній посилається на різні пророцтва, згідно яких кінцеві світу передують жахливі злочини. Вони повторюють злочини, вчинені кількасот років тому — людей убивають за таких самих обставин. Три вбивства — три приклади злочинів, вчинених кілька століть тому…
Обер-бургомістр фон Шреттер відкрив овальну скриньку із сигарами. Усі, крім Мюльгауза, закурили.
— На своїх лекціях фон Орлофф доводить, що він має рацію, — Мокк випустив кільце диму. — Він стверджує, що за останній час повторилися три вбивства, вчинені кілька століть тому. Деталі його промови записали мої люди… А зараз я попрошу нашого експерта, доктора Лео Гартнера, продовжити мою розповідь. Через біль горла я не можу довше говорити…
— Ваше превосходительство, — Гартнер зазирнув до Моккових нотаток. — Шановні панове. Першою фон Орлофф наводить історію «Дзвона грішника». Вона, певне, вам знайома? — І хоча цю історію знала будь-яка німецька дитина, Гартнер не дозволив себе перервати. — Цю історію переказав Вільгельм Мюллер у своєму відомому вірші «Відлив дзвона в Бреслау». Підмайстер одного бреславського ливарника в чотирнадцятому столітті не послухався свого господаря й відлив дзвін для собору св. Марії Магдалини всупереч його наказові. Той так розсердився, що вбив підмайстра…
— Як стверджує фон Орлофф, — втрутився Мокк, — згідно найновіших історичних досліджень, цього підмайстра було замуровано живцем у кам’яниці «Під Грифами» на Ринку. Це сталося 12 вересня, — він зазирнув у Райнертів рапорт, — 1342 року. А тепер повернімося до сучасності.
28 листопада ми знайшли в кам’яниці «Під Грифами» тіло замурованого живцем Еміля Ґельфрерта, музиканта, що працював у Концертному залі. До його жилета було причеплено листок з календаря, датований 12 вересня 1927 року. Поліційний лікар Лазаріус підтвердив, що смерть Ґельфрерта настала в серпні-вересні. У чотирнадцятому сторіччі підмайстер ливарника, тобто хтось, хто слухає й аналізує звучання дзвона, а кілька місяців тому — хтось, хто професійно займається звуком.
— І сенатор Ґайссен теж? — видушив із себе фон Шреттер.
— Далі в хронологічному порядку, — Мокк проігнорував це запитання. — Через якийсь час, 29 листопада, ми знайшли почетвертоване тіло безробітного Бертольда Гоннефельдера. На столі лежав календар із зазначеною датою 17 листопада. Нам не довелося питати доктора Лазаріуса, коли настала смерть…
— Це сталося на Ташен-штрасе, 23/24, — Гартнер обожнював аудиторію, а обер-бургомістр виявився вдячним слухачем, його аж розпирало від цікавості, — там, де колись були міські фортифікаційні укріплення за Олавською брамою. У 1546 році приблизно на цьому місці було четвертовано такого собі слюсаря Тромбу. Убивця й мотиви нам невідомі. Найгірше те, що убивця з нами грається. Будинок, у якому мешкав Гоннефельдер, це кам’яниця «Під Золотим Серцем Дзвона»…
Запала гнітюча мовчанка.
— Там слюсар, і тут безробітний слюсар Бертольд Гоннефельдер, — перервав мовчанку Мокк, ледь роздратований намаганнями Гартнера торкнутися поліційної справи. — Третя жертва вам знайома. Відомі також обставини вбивства. Сенатора Ґайссена й повію Розмарі Бомбош було вбито точнісінько так, як майже п’ятсот років перед тим камергера австрійського цісаря Альберта II. Цісар обрав Бреслау своєю базою для наступу під час війни з польським королем Казимиром Ягеллончиком за чеський трон. Його камергер…
— Як пише Бартезій, — Гартнер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець світу в Бреслау», після закриття браузера.