Читати книгу - "Бабай"

— Ви, схоже, живете сама? Тоді не дивно.

Лікар попросив медсестру приготувати ін’єкцію но-шпи і димедролу, а Жанні наказав зберігати абсолютний спокій і не забувати, що повноцінний сон є для неї зараз найкращими ліками.

Коли медсестра зробила їй укол, вони підвелися. Їхній візит тривав набагато менше, ніж припускала Жанна.

— Хочете кави? — запитала вона, проводжаючи їх до дверей.

— Ні, спасибі, у нас багато викликів, — посміхнулися медики, і двері за ними зачинилась.

Коли Жанна повернулася до кімнати, то відчула, що недавній стрес разом із уколом женуть її в ліжко.

«Але ж він може бути ще тут, — із тремтінням подумала вона. — Мені не можна зараз спати, що я наробила!»

Задзвонив телефон.

Це могла бути тільки Марта. Жанна схопила трубку.

— Марто! Я не…

— Жанна…

— Алло? Хто це?

— Люба, я так нудьгував…

Жанна відчула, що зараз знепритомніє. Випустила трубку і впала на ліжко. Її єдиним бажанням було більше не прокинутися.

Не вдалось.

Вона розплющила очі. В обіймах Анджея. Ще було занадто темно, щоб розгледіти його обличчя, але Жанна була впевнена, що він усміхається. Це вгадувалося його подихом, нахилом голови, за тим, як його рука мандрує її гарячою шкірою внизу живота, опускається до стегна…

Усього цього не може бути. Він помер три роки тому в неї на очах, у тому житті, яке вона знала. Але це було так — бо існувало місце, де вони могли знову зустрітися і бути разом, місце, куди не під силу було дотягтися невблаганному часові. Їхнє особливе місце. І вони зуміли відшукати тут свій затишний куточок.

Анджей знав правильний шлях, але вона ще трохи допомогла йому. Відчувши його в собі, Жанна майже миттєво досягла вершини, знаючи, що і він теж. Вони занадто довго не були разом.

А потім вона побачила, що може розрізнити в досвітніх сутінках його обличчя. Він, як і раніше, всміхався. Так, немов мріяв про щось приємне.

— Мені снився жахливий сон, — сказала Жанна.

— Так? — відгукнувся Анджей усміхаючись.

— Начебто останні три роки я жила зовсім інакше. Без тебе.

— Це був справді поганий сон.

— Мені було так страшно… і самотньо.

Вони довго лежали мовчки, бо слова здавалися зайвими. Сонце повільно заповнювало їхній світ.

— Я десь читала, що наше життя — це сон, який ми бачимо в іншому житті. І навпаки. Дивно, правда? Я знаю, що сплю, але цей сон мені подобається дедалі більше. Мені не хочеться прокидатися, я не хочу повертатися туди, назад…

Анджей повернувся і поцілував її у скроню.

— Залишайся.

— Ти ж більше не залишиш мене? — Жанна побачила маленьку родиму пляму в нього на щоці. Дивно, що раніше вона ніколи її не помічала.

— Звідки це? — жінка легенько торкнулася до неї губами.

Анджей таємниче всміхнувся.

— Яка велика. Чому я… Анджик, вона росте! Господи, Андж… — Жанна відсахнулася.

— А що в цьому дивного? — сказав Анджей, досі посміхаючись. — Поглянь сюди, — і він відкинув ковдру.

Через мить Жанні в ніс вдарила могутня хвиля гару. Їй здалося, що вона в ній задихнеться. Перед нею були обвуглені останки людського тіла. Жанна повільно звела очі вище, на подушку…

Цей сон їй зовсім не сниться.

Анджей, як і раніше, посміхався.

Жанна не думала, що колись повернеться в цей будинок.

Але все ж вона знову була тут і вже навіть перетинала недоглянутий двір із пустою собачою будкою та голим галуззям яблунь. Перед нею був ґанок, на який їй треба було піднятися, щоб увійти в передпокій, звідки видно кімнату, схожу на міську квартиру, з дивною аркою, що навіть удень заповнена в’язкими тінями. Так самісінько, як учора, її обігнала гротескно худа брудна курка і забилася під поріг.

Жінка постукала у двері, проте їй ніхто не відповів. Тоді Жанна змусила себе взятися за ручку і відчинити двері. Страх, який пригнав її сюди, був сильніший за страх зустрічі з Еммою.

Двері піддалися, і Жанна зайшла. В кімнаті не було нікого. Отже, господиня була зайнята якимись справами поза домом. Жанні пригадався сон, і її охопило відчуття цілковитого дежа-вю. Вона швидко відірвала погляд від темної арки в стіні і поспішила повернутися в передпокій, міркуючи, що робити далі — почекати всередині чи вийти у двір. Навряд чи їй би вистачило рішучості приїхати сюди втретє. Тому вона вирішила почекати в будинку.

Рухаючись через коридор на кухню, Жанна думала, що схожа на злодійку, і несвідомо намагалася ступати якомога тихіше. Ще вона згадала про те, що приблизно через двадцять хвилин їй варто було бути у зовсім іншому місці. Що ж, схоже, рекрутинговій компанії доведеться підшукати своїм клієнтам іншу кандидатуру.

Коли Жанна зайшла в кухню, то вловила, що десь у будинку шкребеться мишка. Маленька улюблена мишка тітоньки Емми. Мишка… Аж раптом на фоні кухонного вікна Жанна побачила її — ту, яка