Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

Лера захотіла встати й піти, але в цю мить Тамара сказала: «Усе» і втягла крізь соломинку останні краплини коктейлю. Та ковток, очевидно, пішов їй не в те горло: Тамара застигла на секунду, потім витріщила очі, потім захрипіла, як людина, котра замість малинового киселю випадково сьорбнула розплавленого олова.

Пластикова трубочка задимілася. Тамара відкинулась на спинку стільця; соломинка стирчала в неї з рота, обвуглюючись і коротшаючи з кожною секундою. Тамара перекинулася, впала навзнак, засмикалася, намагаючись позбутися трубки в горлі, і Лері здалося, що рука її в якусь секунду увійшла в глотку по лікоть.

Ніхто нічого не розумів. Офіціанти кинулися викликати «швидку» — всім здалося, що з Тамарою стався напад якоїсь страшної хвороби.

Однак Тамара дуже скоро оговталася. Відкинула обгорілу соломинку, встала, обсмикнула сукню... І зажадала книгу скарг. На здивовані запитання офіціантів раптом закричала на них, деручи горло: «Та я так знеславлю вашу забігайлівку, що ви бомжам будете роздавати картки на знижки!» Лера не знала, де очі подіти, але стало ще гірше, коли Тамара пішла й виявилося, що платити за вечерю доведеться Лері...

Слухаючи Мішу, я не помітила, як з’явилися Гриша й Ліза. Міша теж їх не бачив, бо вони мовчки вибралися з рекламного щита на зупинці за його спиною.

— Усе-таки Тінь замкнула канал, — сказав Гриша.

Міша здригнувся й обернувся.

— Це свої, — сказала я Міші. — Все нормально, не бійся.

Міша мовчав.

— Круто, — Ліза вийняла пачку сигарет. — Інструктор, до речі, мав рацію. Канал замкнуло, Тінь одержала зворотну реакцію... Та так, що знавісніла і її розшарпало. Ох не подобаються мені ці збіги...

Лера випросталася, провела рукою, ніби розриваючи павутину або відводячи завісу перед очима:

— Тут є... дим? Чи мені здається?

— Здається, — Міша ступив до неї, збираючись сісти на лаву поряд, але в останню мить стримався.

— А от не треба було робити гидоти, — процідила Ліза.

— Вона просто один раз виявила слабкість, — сказала я. — Винна Тінь, а не вона!

— Ти занадто великодушна, — Ліза примружилась. — А крім того... В університет уже викликали три «швидкі», через кілька годин люди почнуть мерти, як мухи. Розказуй, дружок, ти розповів не все!

І Міша через силу заговорив.

 а ранок Лера прокинулася з головним болем. Пішла у ванну — і дзеркало тріснуло, щойно її віддзеркаливши. Лера напружилася, але ще не злякалася.

Коли вона зайшла на кухню, тріснуло дзеркало маленької пудрениці, яка лежала на підвіконні. Механічний будильник, що голосно цокав, клацнув востаннє — і зупинився.

Коли Лера взяла будильник у руки, під ним виявився «Чек на оплату» — безглузде багатозначне число, написане кров’ю. Відтепер кошмар, у якому загрузла Лера, став уже геть густий і нестерпний.

Дзеркала билися й тріскалися в її присутності. З усіх динаміків, що траплялися по дорозі, з усіх екранів долинали новини про катастрофи, вибухи, смерть, жертви. Коли подзвонила Тамара, Лера була близька до істерики. Тамара сказала: ти заборгувала. Але я знаю, як тобі розплатитися по рахунку, це не важко, просто слухай мене. І все буде добре.

Лера з’явилася в університет з сумкою, повною скалок. Вона крадькома підкидала шматочки дзеркала в чужі пакети, портфелі, рюкзаки. Тамара вказувала їй по телефону: обирай речі, які комусь дорогі й важливі. Які люди носять з собою щодня. У чоловіків зверни увагу на кишені. Добре, якщо дзеркало потрапить на гребінець або носову хустку.

Лера роздала порцію скла й спробувала збунтуватися. Але таємна влада, яку мала над нею Тамара, стала непереборна. З кожною відданою скалкою Лері ставало дедалі холодніше, світ навколо затягувало туманом, поки він не стемнів зовсім...

— Я сам до неї підійшов! — говорив Міша, гарячково стисши в руках телефон. — Вона була явно сама не своя! Вона... я хотів її до лікаря... І тут вона мені все розповіла. Вона це зробила через мене... Дар’є, я розумію, як це звучить, але врятуй її. Будь ласка! Ти ж бачиш, їй зовсім погано...

Я замружилася, зосередилася й знову подивилася на Леру глибинним поглядом. Її лице майже стерлося. Крізь нього проступала тьмяна бітумна тьма: переродження живої людину в Тінь було близьке до завершення.

— Я думала, Тамара — екстрасенс, але до кінця в неї не вірила, — прошепотіла Лера. — Просто хотіла... Мішо, я хотіла, щоб ти любив мене. Хіба не можна?

Вона простягнула до нього руки:

— Я люблю тебе. Я була дурна, ідіотка, гадюка. Ну, я така, але я ж люблю тебе...

— Зараз розридаюся, — процідила Ліза.

— Урятуйте її,