Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А Льоня попросив:
— Розтовкмач більш детально.
— Ми зіграємо один раз. Лише один. Якщо твої люди підстрахують нас на шляху від казино до аеропорту, то ти матимеш мільйон.
— Ти сказав «півтора», — мовив Льоня.
— Якщо вдасться, — уточнив я.
5Це був шанс. Шанс, який професійний гравець отримує тільки раз чи двічі в житті. І гріх було не скористатися ним:
— Добре, ми допоможемо, — погодився Льоня.
— От навіжений, — сказав Мишко, звертаючись до мене.
Льоня усміхнувся:
— Не переживай. Усе буде супер.
Розділ 52«Казино „Царське полювання“»
«Царське полювання» — казино закритого типу. Ясна річ, сюди не впускали по спеціальних запрошеннях, як і не зобов’язували своїх клієнтів носити смокінги. Добір гравців здійснювався за іншими правилами. Вартість мінімальної фішки в «Царському Полюванні» була десять тисяч євро. Сюди могли приходити тільки ті, хто, поївши і випивши на півтори тисячі євро, залишали п’ятдесят-шістдесят тисяч як чайові. І ті, хто, граючи на фішки по п’ятдесят тисяч, вважали, що почуття власної гідності вимагає від них поставити щонайменше вісім-десять фішок.
Зате тут були зовсім «чесні», без будь-яких вивертів з боку казино столи, і ти міг грати, розраховуючи винятково на удачу, і знати, що тебе не обдурять.
Тут можна було зірвати куш найбільший у всій Великій Північній Державі, тому що тільки в цьому казино гра на сотні тисяч була звичайним явищем.
2Льоня, друг Мишка, постарався на славу: ми приїхали до «Царського полювання» на величезному чорному як воронове крило одинадцятиметровому лімузині у супроводі двох автомобілів зі стрільцями-менеджерами.
І хоч швейцар відчинив нам дверцята зі швидкістю спринтера, та офіціанти покірно схилили голови, наша поява не викликала сенсації, тому що вся стоянка перед казино була заповнена лімузинами. А стрільців, які вартували в парку біля казино, зібралося так багато, що не було де впасти яблуку.
— Раз у житті приїжджаєш як король, — усміхнувся Мишко, — а усі роблять вигляд, що не помічають тебе.
— Рівні серед рівних, — сказав я, поправляючи манжет сорочки.
— Хочеться в це вірити.
Наш кейс набитий грошима. Ми взяли із собою майже дев’ятсот тисяч. Але коли нам поміняли наші гроші на фішки, а в «Царському Полюванні», як і в більшості інших казино, розрахунки здійснювалися винятково за допомогою фішок, їх виявилося так мало, що навіть не потрібен був лоток, щоб перенести їх від віконця каси до столика в ресторані.
— Чай за десять тисяч — це безглуздо, — мовив Мишко.
Але атмосфера вимагала цього.
Взявши Яну під руку, я повів її до обіднього залу.
Тут були свої правила, і ми не збиралися їх порушувати.
ЗЯкби я дивився новини, то упізнав би багатьох із присутніх тут людей і, можливо, не почував би себе «рівним серед рівних». Але, будучи далеким від політики, я бачив просто неймовірно багатих людей, а їхнє амплуа мене не цікавило.
Яна ж виявилася більш обізнаною за мене. Але коли вона округлила очі і мовила:
— Це ж…
Я взяв її руку у свою і сказав:
— Це не має жодного значення.
4Тут починали з вечері, причому спільної.
Струнний квартет, замаскований у ніші стіни другого поверху, награвав неголосну музику. Мовчазні офіціанти снували між столиками, за якими стиха розмовляли відвідувачі. Над столиками мерехтіло приглушене світло світильників. На стінах висіли шкури і голови тварин. Балкон другого поверху, як пояс, обвивав весь зал.
Ми сиділи біля самого поруччя і, попиваючи вино, дивилися вниз, де в центрі, поблизу справжнього вогнища, четверо кухарів у білих куртках і з ножами смажили тушу лося.
Майже щодня менеджери «Царського полювання» розсилали своїм постійним клієнтам неяскраві, зі смаком оформлені буклети:
«Сьогодні на вечерю подаватимуть ведмежі лапи, смажені на сосновому вугіллі».
«Запрошуємо вас на Свято Фазана. Двісті засмажених фазанів, фаршированих оленячим м’ясом і цукатами».
«Три молодих кабани, впольовані у Торфовищах Заполяр’я».
Цього вечора подавали лосятину.
— Вип’ємо, — запропонував Мишко.
І ми випили. Заїли несмачну, немов джерельна вода, горілку холодними ягодами журавлини.
Ніхто нікуди не квапився, і ми вимушено підлаштувалися під загальний темп.
Музиканти зробили невелику паузу, зашаруділи нотами і знову почали грати щось занадто меланхолійне. Звуки віолончелі навіювали спокій.
— Вечеряти так щодня, — сказав Мишко, — було б нудно.
— А мені подобається, — обережно відгукнулася Яна.
Я промовчав, і Мишко поцікавився:
— А тобі як?
Я не переймався подібними проблемами. Мене цікавила майбутня гра. Тому відповів байдуже і стримано:
— Цілком пристойно, — і одним рухом вказівного пальця покликав офіціанта, щоб той наповнив наші келихи.
5Музиканти заграли щось бравурне, зал сколихнув тихий шепіт, а кухарі унизу вишикувалися в ряд із відкупореними пляшками вина в руках і синхронно, немов придворні гвардійці, залили вином вугілля.
Кількість офіціантів збільшилася втричі. Вони зупинялися біля столиків і вислуховували замовлення:
— Шматок лопатки.
— Стегно.
— Трохи ліверу і невеликий шмат грудинки. Але не пересмажений. Офіціанти підходили до жаровні, а звідти поверталися назад
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.