Читати книгу - "Українська література 17 століття"

кілька дній без перестанку тая война тривала. І войсько, осаженноє будучи в степах, не могучи витривати, рушило табором одтоля ку Княжим Байраком 11 оборонною рукою, уступаючи назад ку городом. Але в том одході не пощастилося їм, бо, не допустивши оних до тих Княжих Байра-ков, почала орда з козаками табор їх розривати. А в тії Княжії Байраки запровадивши войсько козацькоє піхоту, покопали рови. До которих пришовши табур войська польського, змішалися. І там усе тоє войсько розбито, в неволю побрано татарськую. І каштелянича Стефана Потоцького посполу з комісаром взято. Которий в молодих літєх на Запорожжю живот свой скончив, бо Хмельницький оного, не даючи орді, на Запорожжє до Січі одослав, і там [той] од ран помер. А іншії панята в неволю пошли татарськую.

Гетьманове зась короннії, великий і польний, з потугами своїми на Чигирин ішли втропи за тим войськом, хотячи оних посилкувати. Але по розгромленію войська польського у Княжих Байраков нікоторії, з того погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого посилкувати, бо войсько до остатку знесено. Одвернули гетьманове Николай Потоцький, каштелян кра-ковський коронний, і Калиновський, гетьман польний, з войськами назад ку городам, не ідучи на Чигирин, але просто шляхом на провороття ку Корсуньові-місту ішли.

За которими Хмельницький з ордами немалими ішов, наступуючи на них. Где гетьманове, переправивши ріку Рось у Корсуню і надпустошивши міста, поминували Корсунь. Которих зараз настигнувши, Хмельницький за Корсуньом учинив потребу, где гетьманове оборонною рукою уступували, беручися в поля ку Росаві 12. А припало оним іти промежку лісами в милі оД Корсуня. Где Хмельницький казав запровадити піхоту козаков корсунських в тії ліски. Которії шлях перекопали і там позасідали, не допущаючи переходу табурові лядському. А Хмельницький з тилу і около з войськами і ордами наступивши, оноє войсько розгромив з допущеній бозько-го. Где гетьманов обоїх, великого коронного і польного, в неволю взято і усе войсько вигублено, же мало хто з того погрому увойшов. Где орда неошацованную здобич узяла, так в конях, риштунках, яко найбольше в невольниках знатних панов і панят і посполитого войська. А козаки знову збагатилися з обозу польського так великих панов, же срібро малою ціною продавали. Которая то потреба, альбо война под Корсуньом була на том тижню по святой Тройці.

Була тая поголоска на всей Україні, альбо хвалька од шляхти, же по знесенню тоєї своєволі з Хмельницьким міли панове Україну плюндрувати і большую часть осажувати людьми німецькими і польськими. Также і у віри руської по-мішка великая була од уніят і ксьондзов, бо уже не тілько унія у Литві, на Волині, але і на Україні почала гору брати; В Чернігові архімандритове один по другом зоставали, по інших городах церкви православнії запечатували, до чого помошни-ками оним шляхта, уряд і ксьонзи були, бо уже на Україні що городок, то костьол був. А в Києві теж утиск немалий церквам божіїм старожитним чинили так воєвода київський Тишке-вич 13, на тот час будучий, яко теж ієзуїти, домінікани 14, бернардини 15 і іншії закони, наїздами правими митрополиту утискуючи і науки школ забороняючи, згола староруськую православную християнськую віру собі прекладаючи на роз-ную од поган. Бо ліпшоє пошанування ляда жидищеві спрос-ному було, аніжели найліпшому християнинові русинові. А найгоршоє насьмівисько і утиски терпів народ руський од тих, которії з руської віри прийняли римськую віру.

І так народ посполитий на Україні, послишавши о знесенню войськ коронних і гетьманов, зараз почали ся купити в полки, не только тії, которії козаками бували, але хто і нікгди козацтва не знав. Що видячи, панове державці україннії, не только старостове, зостаючії по городах, але і сам князь Вишневецький16, которий немал усе Задніпря мів в своєм подданстві, іміючи при себі кільканадцять тисяч люду воєнного грошового, опроч драгунії і вибранцов, которих з подданих своїх начинив був по всіх городах незлічоную річ, мусив утікати і уступувати з України, з городов своїх, з княгинею і з сином своїм Михайлом17, которий напотом королем польським зостав був.

Од боку зась Хмельницького, гетьмана войська запорозького, которий юж по знесенню войськ коронних цале гетьманство принявши за упрошенієм усього войська козацького, бо до того часу гетьманом не звався, аж покуля обоїх гетьманов коронних знаки войськовії, то єст булави і бунчуки, у свої руки узяв,— все войсько оного гетьманом настановило і на тот уряд упросило, зараз од боку оного козацтво по розних городах розійшовшися, полковников, сотников собі понастановлявши і где-кольвек знайшлася шляхта, слуги замковії, жиди й уряди міськії — усе забіяли, не щадячи ані жон і дітей їх, маєтності рабували, костьоли палили, обвалювали, ксьонзов забіяли, двори зась і замки шляхетськії і двори жидовськії пустошили, не зоставляючи жадного цілого. Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочив і того грабле-нія тих добр не чинив.

І на тот час туга великая людєм всякого стану значним була і наругання од посполитих людей, а найбольше од гультяйства, то єст од броварников, винников, могильников, будников, наймитов, пастухов, же любо би який чоловік значний і не хотів прив’язуватися до того козацького войсь-ка, тілько мусив задля позбиття того насмівиська і нестерпимих бід в побоях, напоях і кормах незвичайних; і тії мусили у войсько [йти] і приставати до того козацтва. Где по городах, по замках шляхту доставано, где-кольвек позачинялися були, то єст в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Гомлю, все тоє, подостававши, вистинали [...] І многії на тот час з жидов, боячися смерті, христіянськую віру приняли [...] І так на Україні жадного жида не зостало, а жони шляхетськії зоста-ли жонами козацькими. Также і на потамтой стороні Дніпра, аж по самий Дністр, тоє ж ся стало спустошення замком, костьолом і двором шляхетським, жидовським, урядом міським і шляхті, ксьоязом,— усюда тоє витр'ачено [...]

ПОЧИНАЄТЬСЯ ВОЙНА ЙОГО ЦАРСЬКОГО ВЕЛИЧЕСТВА РОКУ 1654

На початку того року присланний буваєт од його царського пресвітлого величества Алексія Михайловича18, всея Росії самодержця, ближній боярин і дворецький Василій Василійо-вич Бутурлін19 із іними бояри і многими стольниками і дворянами, великим послом до гетьмана Хмельницького на жадання його і усього войська запорозького, чинячи постанову, як мають зоставати под високодержавною його царського величества рукою. Задля которих великих його царського величества послов зложив гетьман Хмельницький з’їзд в Переяславлю усім полковником, сотником і атаманні, і сам приїхав в Переясловлє на день Богоявленія Господня. І там рада була, где усі полковники і сотники з товариством, при них будучим, позводилися