Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Также полковникове козаков до всякої домової незвичайної роботи пристановляли. В поля зась пойшовши, любо який козак достане у татар коня доброго, того одоймуть. З Запорожжя през поля дикії з рарогом, яструбом, орлом альбо з хортом козака бідного шлють в городи, кому подарок шлючи, якому панові, не жалуючи козака, хочай би згинув, як не трудно од татар.

Знову зась, хочай би якого язика татарського поймали козаки, то з язиком татарським, на кого ласкав полковник, якого жовніра свойого висилаєт до гетьмана коронного, а козацькую одвагу потлумляєт.

В городах зась од жидов тая була кривда, же невольно козакові в дому своєм жадного напитку на потребу свою держати, не тілько меду, горілки, пива, але і браги.

Которії зась на рибу хожували козаки за пороги, то на Кодаку на комісара рибу десятую одбирали.

А полковникам особливо треба дати, і сотникам, і аса-улові, і писареві. Аж до великого убозтва козацтво прийшло. .

А больше шести тисячей не повинно козаков бути. Хочай і син козацький, тую ж панщину мусив робити і плату давати.

Тоє над козаками було.

Над поспольством зась, любо во всем жили обфіто в збо-жах, в бидлах, в пасіках, але, однак, чого не звикла була Україна терпіти, вимисли великії були од старостов і од на-місников і жидов. Бо самі державці на Україні не мешкали, тілько уряд держали, і так о кривдах людей посполитих мало знали, альбо, любо і знали, только засліплені будучи подар-ками од старост і жидов-арандарей, же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі і мажуть: з їх подданих видравши, онім дарують, що і самому пану вольно би узяти у свойого подданого, і не так би жалував подданий його. А то леда шев-люга, леда жид богатиться, по кілька цукгов коней справ-ляєт, вимишляючи чинші великії, поволовщини, дуди, осип, мірочки сухії, з жорнов плату і інноє, однімання фольварков.

Що [й] натрафили на чоловіка одного, у которого одняли пасіку, которая всей землі Польськой начинила біди. А тим способом.

В Чигирині-місті мешкав сотник Богдан Хмельницький, козак, розтропний в ділах козацьких воєнних і у письмі біглий

і часто у двора королевського в поселстві будучий. І под час бутності своєї з козаком значним переясловським з Іваном Ілляшем1 (а тот Ілляш барзо зичливим королеві його милості)

і упросили письмо, альбо привілей, на роблення човнов на море, мимо відомость гетьманов коронних, що і одержавши, тоє скрито держали од полковников в Переяславлю.

А под тот час у вишменованного Хмельницького подста-ростій чигиринський Чаплинський2, зостаючий од Конєцполь-ського3, одняв хутор з пасікою і млином на урочищі Суботові, повтори милі од Чигирина. І за той хутор посвар став з под-старостім Хмельницькому. І Хмельницький, видячи, же оного вічистії добра Оному кгвалтом видрано, старався фортелем, жеби тот привілей, данний од короля його милості на роблення човновноє вольноє козаком, достати. Що і доказав.

Бо маючи в дому своєм у гостях того Ілляша, ормянчика переясловського, і у оного вивідавшися о схованню того при-вілея, упоївши оного, ключ у п’яного узявши, послав свойого посланця по тот привілей, данний од короля його милості Владислава Четвертого4, которий оному і привізл його посланець.

І так з оним привілеєм Хмельницький за пороги пришов

і козаком ознаймив, же на вольності козацькії мієт привілей короля його милості. До которого много войська козацького почало ся горнути. А же на Запорожжу зоставати не мог задля залоги, которая на тот час з полковниками лядськими посполу з жовнірами зоставала, пошов на Низ5 ку мору, на поля, к Лиману6, і там войсько ку оному купилося, утікаючи од полковников лядських.

Которого Хмельницького полковникове посилали на тії поія імати і розгромити, але оній тих посланних лядських погромив, а козацтво до оного пристало.

І так Хмельницький, видячи, же юже учинив задор з ляхами і свойого набитку, альбо кгрунтов, жалуючи, вислав своїх посланцов до хана кримського, чинячи з оним згоду і приймуючи братерство, жеби йому помагали войська лядськії зносити, що хан кримський з солтанами [і] ордами з ра-достію на тоє позволив і, приславши своїх означенних мурз до Хмельницького, межи собою присягу з обоїх сторон виконали на Низу. І зараз хан посилаєт з ордами великими Тугай-бея7 до Хмельницького. З которою ордою Хмельницький на Запорожжє наступив.

До которого все войсько, зостаючеє на Запорожжу, пристало і Хмельницького собі за старшого приняли.

ВОЙНА САМАЯ 1648 [РОКУ]

На початку того ж року, взявши відомость од комісара козацького, панове гетьманове, так коронний Миколай По-тоцький8, яко теж і польний Калиновський9, же юже купа немалая войська зобралася на Запорожжю, до Хмельницького приставши, зараз зо всіми войськами коронними притягли на Україну до города Черкас і там, одправуючи свята великоднії Воскресенія Христова, усе войсько козацькоє з полковниками їх скупили і казали оним присягати, же не мають здра-дити полковников своїх і до Хмельницького приставати.

І так зараз по Воскресенії Христовом гетьманове короннії висилають войська немалії водою Дніпром у човнах, посадивши посполу з козаками і піхоту нємецькую. А землею, полем посилаєт гетьман Потоцький сина свойого Стефана10 з комісаром козацьким, з которим войська коронного тисячей шесть, козацького з тими, що у човнах пойшли, єще при комісару тисячей шесть, приказавши оним, жеби ішли просто на Запорожжє до Січі зносити Хмельницького альбо осадити його з войськом.

І самі гетьманство з войськами коронними за ними втропи помалу ішли з тяжарами войськовими і піхотами.

Хмельницький, узявши відомость о наступленню войськ коронних, не ожидаючи на Запорожжє приходу їх, але переправившися з войськами татарськими немалими, напротив пойшов войськ коронних і ісподкавшися в полях, у урочища Жовтой ВодИ, там осадив каштелянича Стефана Потоцького і комісара козацького з войськами їх.

А войська, которії ішли Дніпром водою човнами, минувши городи, не доходячи порогов, старшину, зостаючую при них і піхоту німецькую, в човнах будучую, викололи і покидали в Дніпр. І послали своїх посланцов до Хмельницького. По которих прислав Хмельницький з ордою, і орда, на свої коні оних побравши, привезла на Жовтії Води, где посполу того войська коронного доставали.

Войська зась козацькії, зостаючії при тих войськах коронних, видячи, же юж і тоє войсько, котороє водою ішло, зостаєт при Хмельницьком і орді, і тії усі з войська коронного пристали до Хмельницького і до орди і на тоє ж войсько почали бити.

Где през