Читати книгу - "Немезида"

Вони прийшли до нього і сказали, що хочуть одружитися, тож він мав вирішити, варто чи не варто освячувати цей шлюб. Він знав, що його навряд чи можна було вважати розумним, але виправдовував це, бо дівчина й хлопець кохали одне одного. Дівчина кохала хлопця, як він висловився, справжнім коханням. Її кохання було не менш справжнім, ніж її ім’я[5]. І йому також здалося, що хлопець, попри свою погану сексуальну репутацію, по-справжньому кохав дівчину й мав щирий намір бути їй вірним і виправити свою погану поведінку. Щоправда, особливого оптимізму архідиякон не відчував. Думаю, він не вірив, що цей шлюб неодмінно буде щасливим, але включав його до категорії шлюбів, які називав необхідними. Він був необхідний тому, що коли людина кохає по-справжньому, вона готова заплатити за своє кохання високу ціну, навіть якщо такою ціною будуть розчарування й біль. Але в одному я була абсолютно переконана. Хлопець, який справді кохав дівчину, не міг спотворити їй обличчя й розбити голову. Вона загинула не внаслідок сексуального нападу. Я не мала підстав не повірити архідиякону. І я знала також, що в мене був правильний ключ, і цей ключ дала мені Елізабет Темпл. Вона сказала, що причиною смерті Вериті була Любов — одне з найстрашніших слів із тих, які ми знаємо.

— І тоді мені все стало зрозуміло, — продовжила свою розповідь міс Марпл. — Хоч, думаю, я здогадалася ще раніше. Мені лише бракувало деяких дрібних деталей, але тепер вони в мене були. Вони цілком узгоджувалися з тим, що сказала мені Елізабет Темпл. Про причину смерті Вериті. Спочатку вона сказала тільки одне слово: «Любов», а потім: «Любов, можливо, найжахливіше слово з усіх, що існують». Усе це тепер склалося для мене в одну чітку систему. Неймовірна любов, яку Клотільда відчувала до дівчини. Дівчина, яка обожнювала її, цілком залежала від неї, та коли вона стала трохи старшою, у неї з’явилися нормальні жіночі інстинкти. Вона хотіла кохання. Вона хотіла відчути себе вільною для того, щоб кохати, одружитися, народити дітей. І тут трапився хлопець, у якого вона закохалася. Вона знала, що на нього не можна покластися, що він, як то кажуть, непутящий, але це, — провадила міс Марпл, переходячи на буденніший тон, — ніколи не зупиняє жодну дівчину. Ніколи. Дівчатам подобаються непутящі хлопці. Вони завжди подобалися їм. Дівчата закохуються в непутящих хлопців. Вони цілком переконані, що їм вдасться їх змінити. А приємним, добрим чоловікам, на яких можна було б покластися, дівчата у дні моєї молодості обіцяли бути «сестрами», що тих, звичайно ж, зовсім не задовольняло. Вериті закохалася в Майкла Рейфаєла, і Майкл Рейфаєл був готовий розпочати своє життя з нової сторінки й одружитися з цією дівчиною, і він був переконаний, що більше ніколи не подивиться на жодну іншу дівчину. Я не впевнена, що то було б щасливе одруження, але йшлося, — і архідиякон не мав щодо цього найменшого сумніву, — про справжнє кохання. І тому вони вирішили одружитися. І я думаю, Вериті написала Елізабет і розповіла їй, що хоче вийти заміж за Майкла Рейфаєла. Дівчина тримала свій намір у таємниці, бо, гадаю, розуміла: по суті, вона готується до втечі. Вона мала намір утекти від життя, яким не хотіла далі жити, від людини, яку дуже любила, але не такою любов’ю, якою любила Майкла. Вона розуміла, що їй не буде дозволено здійснити свій задум, що буде зроблено все, аби перешкодити їй одружитися з Майклом. Тож, як і всі інші молоді люди, що опиняються в такій ситуації, вони вирішили втекти. Їм не треба було тікати в Ґретну-Ґрін[6], бо вони вже досягли того віку, коли закон дозволяв брати шлюб. Вони домовилися про місце зустрічі, куди мали прийти окремо одне від одного. Думаю, він туди прийшов, але вона не прийшла. Мабуть, він її довго чекав. Довго чекав, а потім, можливо, намагався довідатися, чому вона не прийшла. Потім, я думаю, йому було повідомлено, а може, він навіть одержав листа з її підробленим почерком, де говорилося, що вона змінила свій намір. Усе між ними скінчилося, і вона на певний час кудись поїде, щоб це пережити. Я не знаю, як воно точно було. Але, думаю, він і уявити собі не міг справжньої причини, чому вона не прийшла й чому не повідомила йому про це заздалегідь. Хіба міг він подумати, що Вериті було вбито — вбито з якоюсь майже божевільною жорстокістю. Клотільда не хотіла втрачати ту, яку любила. Не збиралася дозволити їй утекти, не збиралася дозволити їй поєднати свою долю з молодиком, якого сама вона ненавиділа й зневажала. Вона утримає Вериті біля себе, утримає у свій особливий спосіб. Але в що я ніяк не могла повірити — я не могла повірити, що вона задушила дівчину, а потім спотворила їй обличчя.

Я не думаю, що вона могла б це зробити. Гадаю, вона склала піраміду з цеглин обваленої теплиці й закрила більшу її частину дерном. Дівчині ще раніше вона дала чогось випити, мабуть, укинувши в той трунок завелику дозу снодійних пігулок. Традиційна смерть по-давньогрецькому. Чаша з цикутою — хай навіть то була не цикута. І вона поховала дівчину в саду, накривши її тіло цеглою та дерном.

— Невже її сестри нічого не запідозрили?

— Місіс Ґлін тоді тут не було. Її чоловік був ще живий, і вона жила за кордоном. Але Антея була тут. Як на мене, то Антея здогадувалася: тут щось не так. Не думаю, що вона відразу запідозрила вбивство, але вона знала, що Клотільда спорудила пагорбок в кутку саду й що вона посадила там повзучу рослину з гарними білими квітами, ніби чомусь хотіла прикрасити те місце. Я думаю, істина доходила до неї поступово. А Клотільда, прийнявши зло, вчинивши зло, піддавшись злу, уже не могла відчути жодних докорів сумління щодо своїх подальших дій. Певно, вона щиро втішалася, коли планувала їх. Вона мала певний вплив на дурненьку, легковажну сільську дівчину, яка іноді приходила до неї випрошувати то се, то те. Думаю, їй було не важко одного дня запросити ту дівчину на далеку прогулянку, пообіцявши, що вони влаштують там пікнік. За тридцять або сорок миль. Місце, я думаю, вона вибрала заздалегідь. Клотільда задушила дівчину, спотворила їй обличчя, потім присипала труп землею, накрила листям і гілками. Хіба міг хто-небудь запідозрити її в тому, що вона таке вчинила? Вона залишила там сумочку Вериті та невеличкий ланцюжок, який Вериті носила на шиї, і, можливо,