read-books.club » Сучасна проза » Насолода 📚 - Українською

Читати книгу - "Насолода"

105
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Насолода" автора Габріеле д'Аннунціо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 105
Перейти на сторінку:
доторкнулися до шкіри змії або до чогось украй огидного…

Андреа зареготав так гучно, що його веселість передалася всім друзям. Він збагнув, щó там сталося. Але Джуліо Музелларо з великим нетерпінням сказав Ґриміті:

– Поясни мені! Поясни!

– Поясни йому ти, – сказав Ґриміті, звертаючись до Спереллі.

– Річ у тім… – почав Андреа, досі сміючись. – Чи ти читав найкращу поезію Теофіла Ґотьє «Таємний музей»?

– О, ніжна борода, що прикрашає жінку! – продекламував Музелларо, пригадуючи.

– Ну то й що?

– А те, що Джулія Мочетто – прегарна білявка. Але якби ти стягнув ковдру з цієї білявки, коли вона спить, то не знайшов би, як і Філіп Бургундський, золотого руна. Вона, як то кажуть, не має ані пір’я, ані пуху, як мармурові статуї з Пароса, що їх оспівує Ґотьє.

– Це надзвичайна рідкість, яку ми вміємо цінувати, – сказав Музелларо. – Але Джино Боммінако – наївний простак.

– Послухай, послухай-но далі! – урвав його Барбарізі.

– Шкода, що тут нема героя тієї події! – вигукнув дюк Ґриміті. – Ця історія в інших устах втрачає весь свій смак. Отже, уяви собі, що його подив був таким великим і такою великою розгубленість, що в ньому згас увесь вогонь. Джино довелося обачно відступити, бо наступати він був неспроможний. Ти собі уявляєш? Уяви жахливе розчарування чоловіка, який міг здобути все, але не зміг узяти нічого? Донна Джулія позеленіла, Джино прикинувся, ніби дослухається до якихось звуків, щоб розтягти час, сподіваючись, що успіх не забариться… А розповідь про його відступ – це справжнє чудо дотепності! Куди тому «Анабазису»![197] Ти її почуєш.

– А донна Джулія стала-таки коханкою Джино? – запитав Андреа.

– Та що ти! Бідолашному Джино не судилося покуштувати цей плід. І думаю, він помре від жалю, від бажання, від цікавості. Він намагається сміятися, коли розповідає про це друзям. Але подивись на нього уважно, коли він переповідає цю історію. Відчай так і клекотить під його блазнюванням.

– Чудовий сюжет для новели… – зміркував Андреа, звертаючись до Музелларо. – Тобі не здається? Для новели під назвою «Одержимість»… Можна було б написати витончену й сильну річ. Чоловік, якого постійно переслідує й тривожить фантастичне видіння рідкісної форми, до якої він доторкнувся, й після того вона заполонила його уяву, але він не може ані втішатися нею, ані бачити її, й поступово згорає від пристрасті і втрачає глузд. Він не може стерти зі своїх пальців враження від того доторку; але перше інстинктивне відчуття відрази перетворилося на палкий жар, який він неспроможний загасити. Одне слово, можна будо б обробити цей реальний матеріал у художньому плані: наприклад, створити оповідання у стилі еротичного Гофмана, написане з пластичною точністю Флобера.

– Спробуй.

– Можливо, й спробую. Але мені жаль бідолашного Джино. Кажуть, у Мочетто найгарніший живіт у нашому світі…

– Мені подобається це «кажуть», – урвав його Руджеро Ґриміті.

– …живіт незаплідненої Пандори, чаша зі слонової кості, блискучий щит, дзеркало любострастя, і найгарніший пупок із досі відомих, маленький увігнутий пуп, як у теракотах Клодіона,[198] чиста ознака грації, око сліпе, але блискучіше, ніж зоря, вічко хоті, що прагне зайняти місце в епіграмі, достойній грецької антології.

Андреа збуджувався, слухаючи такі розмови. За участю друзів він почав обговорювати жіночу красу більш розкуто, ніж Фіренцуола. Після тривалої здержливості у ньому прокинулася давня чуттєвість; і він говорив із глибоким внутрішнім жаром, як великий знавець оголеного тіла, користуючись найбарвистішими словами, смакуючи свою тему як митець і як розпусник. І справді розмова цих чотирьох юнаків між чудовими вакхіанськими шпалерами могла б стати таємним посібником для елегантної розпусти в кінці ХІХ сторіччя.

День згасав. Але повітря досі було насичене світлом, утримуючи в собі його, як губка втримує воду. Крізь вікно було видно на обрії помаранчеву смугу, на якій кипариси Монте Маріо чітко виділялися, наче зубці великих грабель із чорного дерева. Час від часу чулися крики ворон, що пролітали групами, об’єднуючись над дахами вілли Медічі, щоб потім спуститися до вілли Борґезе, в маленьку долину сну.

– Що ти робиш сьогодні ввечері? – запитав Барбарізі в Андреа.

– Правду кажучи, не знаю.

– Тоді ходімо з нами. О восьмій годині ми обідаємо в Доне, в Національному театрі. Ми там відкриваємо новий ресторан, а також окремі кабінети в ньому, де нам принаймні не доведеться після устриць відкривати Юдіф і Купальницю, як у римській кав’ярні. Академічний перець зі штучними устрицями…

– Ходімо з нами, друже, – став умовляти його Джуліо Музелларо.

– Іще троє, – додав дюк, – з нами Джулія Арічі, Сильва та Марія Фортуна. О, чудова думка! Приходь із Кларою ґрін.

– А й справді, чудова думка! – погодився Людовіко.

– А де я знайду її, Клару ґрін?

– У готелі «Європа», тут-таки, на площі Іспанії. Твоя візитівка приведе її в захват. Будь певен, вона скасує будь-яку домовленість.

Андреа також сподобалася ця пропозиція.

– Буде краще, – сказав він, – якщо я зроблю їй візит. Можливо, вона вдома. Тобі так не здається, Руджеро?

– Одягайся й ходімо негайно.

Вони вийшли. Клара ґрін нещодавно повернулася до готелю. Вона прийняла Андреа з дитячою радістю. Вона, звичайно, воліла б пообідати з ним наодинці, але прийняла запрошення не вагаючись, написала записку, щоб скасувати свою попередню домовленість, послала подрузі ключ від ложі. Вона здавалася щасливою. Розповіла йому кілька своїх сентиментальних історій, поставила кілька запитань; заприсяглася, що ніколи не могла його забути. Говорила, тримаючи його руки у своїх.

– Я кохаю тебе більше, аніж можна висловити будь-якими словами, Андреа…

Вона була ще дуже юна. Зі своїм чистим і прямим профілем, увінчаним білявим волоссям, з низькою зачіскою, розділеною на чолі, вона здавалася грецькою красунею. Її зовнішність виражала щось естетичне, яке їй залишило кохання поета й художника Адольфуса Джекілла, що в поезії наслідував Джона Кітса, а в живопису – Голмана Ганта, створюючи темні сонети й малюючи сюжети, запозичені з «Нового життя». Вона позувала для «Сивіли з пальмами» і для «Мадонни з лілеями». Одного разу вона позувала також для Андреа, він малював її голову, щоб використати її в офорті Ізабетти в новелі Боккаччо. Отже, вона була посвячена в мистецтво. Але у глибині душі ніщо духовне її не цікавило, і, зрештою, її екзальтована сентиментальність мала дещо нудотний присмак – як часто буває з англійськими жінками, що надто прагнуть насолод, і це становить дивний контраст із розбещеністю їхньої хоті.

– Хто подумав би, що ми знову будемо разом, Андреа!

Через годину Андреа її покинув і повернувся до палацу Дзуккарі по сходах, які вели від площі Міньянеллі до Трініта-деї-Монті. Гуркіт міста долинав до сходів у лагідному повітрі

1 ... 68 69 70 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Насолода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Насолода"