Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

«Слабкі місця» та залежність у фінансовій сфері

На період початку гібридної війни РФ в Украї­ні зберігалася нереформована фінансова система, яка на тлі неефективної рентоорієнтованої моделі розвитку вітчизняної економіки була дуже вразливою до будь-­яких зовнішніх впливів. Неефективність вітчизняної економіки помножувалася на корупцію та популізм у сфері публічних фінансів. Всі три разом вони стали внутрішніми «детонаторами» стимулювання агресора.

У фінансовій сфері накопичилися дисбаланси, що у період розгортання російської агресії різко посилилися:

— хронічні бюджетні та квазібюджетні дисбаланси на тлі недосягнення прогнозних макропоказників економічного та соціального розвитку, збереження високої частки видатків на фінансування соціально-­культурної сфери, зростання видатків на пенсійне забезпечення, низького рівня капітальних видатків. Середньомісячний вхідний залишок коштів на ЄКР[7] зменшувався із 7,9 млрд грн у 2011 р. до 4,9 млрд грн у 2012 р. та 3,0 млрд грн у 2013 р. На початку листопада 2014 р. він був найменшим за останні 10 років — становив лише 0,4 млрд грн. Недонадходження податків компенсувалося щороку рекордно зростаючими перерахуваннями коштів НБУ до бюджету — з 11,9 млрд грн у 2011 р. до 23,6 млрд грн у 2013 р. та 28,3 млрд грн у 2014 р.;

— високий рівень податкового навантаження зумовлював тінізацію заробітних плат. Він становив близько 41 % на фонд оплати праці, у т. ч.: 37 % нарахування ЄСВ + 3,6 % утримання ЄСВ + 15/17(20) % ПДФО. Відповідний показник був одним із найвищих серед країн — членів ОЕСР[8]. А загалом частка перерозподілу ВВП через видатки сектору загального державного управління в Украї­ні сягнула 49,0 % ВВП у 2012 р. та 48,1 % ВВП у 2013 р., ставши найбільшою серед країн, подібних за рівнем економічного розвитку[9]. Водночас щороку посилювалася залежність збалансованості Пенсійного фонду та місцевих бюджетів від трансфертів з державного бюджету;

— поширення методів карально-­репресивного режиму податкового контролю, коли сумлінних платників податків органи Міністерства доходів і зборів Украї­ни неформально змушували здійснювати переплати податків у рахунок майбутніх податкових періодів. Фактичні переплати до Зведеного бюджету Украї­ни збільшувалися з 45,0 млрд грн станом на 01.01.2010 р. до 62,5 млрд грн станом на 01.01.2014 р. (з урахуванням авансових внесків з податку на прибуток підприємств). Рейдерство набуло загрозливого поширення, істотно погіршивши і без того мінливий інвестиційний клімат у державі;

— збільшення «прихованого» дефіциту бюджету.До кінця 2013 р. ресурси для підтримання видимості успішності політичного курсу були вже вичерпані. Дефіцит державного бюджету зріс з 1,8 % ВВП у 2011 р. до 3,8 % ВВП у 2012 р. та 4,4 % у 2013 р. Разом із збільшенням вартості ціни імпортованого з РФ природного газу збільшувався й дефіцит НАК «Нафтогаз», навіть з урахуванням Харківських угод.

Після втечі злочинного режиму з Украї­ни новою владою було на початку здійснено об’єктивну оцінку бюджетних показників на 2014 р. Крім затвердженого законом про держбюджет дефіциту на рівні 71,6 млрд грн, було виявлено:

— проб­лем Єдиного казначейського рахунку на суму 79,8 млрд грн; втрат доходів держбюджету та соціальних фондів через завищені макропоказники на рівні 36,9 млрд грн;

— наперед сплачених податків 37,3 млрд грн та невідшкодованого ПДВ 21,6 млрд грн, що загалом становило 58,9 млрд грн;

— проб­лем НАК «Нафтогаз Украї­ни» на оплату різниці цін у тарифах на газ — 33,4 млрд грн;

— розбалансованості місцевих бюджетів, яка потребувала додаткових 9,2 млрд грн ресурсів з державного бюджету через збільшення вартості обслуговування боргу від девальвації та компенсації зростання тарифів на газ та комунальні послуги.

Таким чином, реальний фіскальний розрив державного бюджету станом на березень 2014 р. сягнув 289,8 млрд грн, що на той час практично дорівнювало сумі ще одного державного бюджету;

здійснювалася підтримка НБУ штучно фіксованого курсу націо­нальної грошової одиниці. Після вимушеної девальвації курсу гривні в умовах валютно-­фінансової кризи, з кінця 2008 р. НБУ здійснював штучну підтримку курсу на рівні близько 8 грн/дол. США. Проте це не сприяло формуванню фундаментальних умов для зміцнення націо­нальної валюти, а навпаки — суттєво обмежувало експортний потенціал економіки, натомість стимулювало відносно дешевий імпорт, що пригнічувало власне виробництво. Закономірним наслідком політики штучної підтримки валютного курсу в несприятливих зовнішньоекономічних та внутрішньополітичних умовах стала втрата міжнародних резервів: з 2011 р. їх обсяг з незначними коливаннями поступово знижувався, досягнувши позначки 20,4 млрд грн станом на 01.01.2014 р. та 15,5 млрд грн на кінець лютого 2014 р.;

зберігалася слабка та нереформована банківська система. Загальна кількість працюючих банків протягом 2008—2013 рр. залишалась практично незмінною та коливалась у межах 175—184 одиниць, при цьому значна їх частка була відверто проб­лемними, збитковими, недокапіталізованими, «схемними» та «кишеньковими». При цьому реального «одужання» банківської системи після світової валютно-­фінансової кризи 2008 р. не відбулось: якість кредитного портфеля банків залишалася сумнівною, зберігалась висока залежність банків від валютних кредитів та депозитів, спостерігався високий рівень присутності іноземного капіталу в банківській системі, кількість працюючих відділень (значна кількість яких були збитковими) суттєво перевищувала реальні потреби економіки та споживачів.

Зазначені дисбаланси у фінансовій системі Украї­ни підсилювалися її безпосередньою залежністю від РФ у цій сфері, що пов’язано із «наслідуванням» Україною російського досвіду при формуванні власної нормативно-­правової бази, наявністю значної частки компаній з російським капіталом, зокрема в банківській сфері та сфері страхового ринку, а також із особливостями трудової міграції україн­ських громадян, борговою «пасткою» тощо. Тісні торговельно-­економічні зв’язки Украї­ни з РФ стали основою формування єдиних підходів у сфері державного регулювання, зокрема фінансових відносин. В експертних осередках та науковій фінансовій літературі російський досвід тривалий час позиціонувався як визначальний. У часи пострадянської перебудови економіки вітчизняне наслідування помилок РФ загальмувало перебіг ринкових реформ. Нерідко ухвалення нормативно-­законодавчих актів у РФ, зокрема у бюджетно-­податковій сфері, було необхідною та достатньою підставою їх прийняття в Украї­ні. Таким чином, наприклад, у бюджетно-­податковій сфері обґрунтовувалася необхідність з 2011 р. ухвалення Податкового кодексу, об’єднання чотирьох внесків[10] у єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) на кшталт російського єдиного соціального податку[11] та ін. Водночас некритичне ставлення до копіювання більшості інших нововведень не забезпечувало їх дієвості та ефективності на практиці.

Наприклад, при запровадженні контролю трансферного ціноутворення методика спершу була переписана з російського законодавства із неправильно закладеною методологією контролю звичайної ціни[12] замість визнаного у світі «принципу витягнутої руки». Такий підхід дійсно є прийнятним для РФ, оскільки її експорт більш уніфікований нафтогазовою сировиною. У вітчизняних реаліях він виявився недієвим. Відповідну статтю 39 Податкового кодексу Украї­ни було повністю переписано[13] через півтора року відповідно до чинних Рекомендацій ОЕСР. Іншим прикладом є проекти Закону