Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

політики слід віднести невідповідність фінансових ресурсів, які призначалися у попередній період, особливо у 2010—2013 рр., потребам для вирішення ключових завдань оборони Украї­ни. Так, зокрема, Збройними Силами у зазначені роки з державного бюджету було отримано менше 1 % від валового внутрішнього продукту. Причому понад 80 % від цієї суми призначалося на утримання Збройних Сил і лише незначні кошти — на їх підготовку та розвиток озброєння і військової техніки. За такої політики армія поступово наближалася до повної деградації.

З причин низького рівня фінансування не були виконані основні оборонні програми, у тому числі: Державна програма розвитку озброєння і військової техніки Збройних Сил Украї­ни на період до 2009 року; Державна цільова програма підготовки виробництва і створення спеціальних технологій та матеріалів для виготовлення нового і модернізації наявного озброєння і військової техніки на період до 2009 року. Суттєво зменшилися прикладні дослідження у сфері оборони, що позбавило можливостей формувати сучасний обрис Збройних Сил.

Відзначалися значні вади й у реалізації військово-­технічної політики. Не було досягнуто її основної мети — підтримання технічної готовності систем і комплексів озброєння. Надто повільними темпами здійснювалася модернізація наявного озброєння, а розроб­лення нових зразків було зведено до мінімуму і здійснювалося без належної уваги з боку Уряду і Міністерства оборони Украї­ни. Саме через це було зірвано плани створення багатофункціонального ракетного комплексу, націо­нального корвету для Військово-­Морських Сил Украї­ни, не завершено важливі розробки керованих авіаційних засобів ураження.

Гібридна війна на сході Украї­ни, особливості застосування в ній збройних сил виявили помилкові погляди оборонного відомства Украї­ни щодо перспективних видів озброєння в сучасних війнах. Як показує досвід цієї війни, виникли потреби у розробці, зокрема:

— засобів розвідки, передусім артилерійської, радіо-­ і радіотехнічної, повітряної з використанням безпілотних літальних апаратів (БПЛА);

— засобів управління, особливо в тактичній ланці, і важливих їх елементів (засобів зв’язку, автоматизації, позиціонування тощо);

— засобів ураження, насамперед вогневих — протитанкових та протикорабельних ракетних комплексів, ударних БПЛА, артилерійських систем з керованими боєприпасами, мінометів, ручних гранатометів.

Окремої уваги потребує розробка і виготовлення засобів колективного та індивідуального захисту.

Не менш важливо також запроваджувати сучасні (за стандартами НАТО) системи інженерного, логістичного, медичного та іншого забезпечення бойових дій.

За достатньо тривалий період незалежності Украї­ні так і не вдалося реформувати оборонно-­промисловий комплекс відповідно до потреб оборонної сфери держави і запровадити в його діяльність сучасні технології. Жодну із численних концепцій, стратегій і державних програм, які прий­малися з цього питання у попередні роки, не було реалізовано. Низка найактуальніших проб­лем, які гальмують розвиток вітчизняного ОПК, набула хронічного характеру. Серед них:

— відсутність центрального органу управління ОПК, що призводить до формування і реалізації незбалансованої оборонно-­промислової політики краї­ни та неузгодженості у координації діяльності оборонних організацій і підприємств;

— недосконалість структури оборонних підприємств, яка не сприяє об’єднанню їх наукового і виробничого потенціалів за певною спеціалізацією (авіаційна, бронетанкова, РЕБ тощо);

— зниження наукового, технічного та виробничого потенціалів підприємств оборонної галузі;

— відсутність державної підтримки технологічної модернізації підприємств;

— високий рівень імпортозалежності від Російської Федерації;

— застаріла виробнича база і високий рівень фізичного зношування основних фондів;

— значне відставання у розвитку елементної бази мікроелектроніки, мікропроцесорної техніки, нанотехнологій, без чого неможливе створення сучасних зразків озброєння.

Наявність цих та низки інших проб­лем обумовлюють нездатність віт­чизняного ОПК максимально задовольнити потреби сил оборони Украї­ни у сучасному озброєнні. На сьогодні його підприємства спроможні вироб­ляти не більше 8 % загальної номенклатури озброєння і військової техніки, необхідних україн­ській армії.

Таким чином, на початку 2014 р. стан обороноздатності держави не забезпечував у повному обсязі нейтралізації існуючих загроз і викликів. Причиною цього стало як прийняття невдалих управлінських рішень в оборонній сфері, так і обмеження видатків на розвиток оборони держави[6].

7.3. Економічна, фінансова і транзитна залежність

Економічна залежність

Після здобуття Україною незалежності вітчизняний політичний істеблішмент та дослідники переважно вважали, що україн­ська економіка як суверенний суб’єкт міжнародних економічних відносин досягне переконливих результатів. При цьому декларація європейського вектора інтеграції нівелювалася домінуючою присутністю російських економічних інтересів — від зовнішньоекономічних аспектів до внутрішньої політики (насамперед приватизації, виробничої кооперації, інвестицій, енергетичної сфери).

За цих умов значна кількість запроваджених економічних реформ (зовнішньоекономічна та валютна лібералізація, приватизація, лібералізація підприємницької діяльності тощо), які подекуди здійснювали «шоковий» вплив на соціально-­економічну динаміку краї­ни, не привела до якісної трансформації економіки. Про це свідчить кількаразове відставання Украї­ни за ключовими соціальними та економічними параметрами розвитку від європейських, насамперед колишніх соціалістичних країн, які системно реалізували європейську інтеграцію.

Значною мірою російський вплив визначав орієнтацію україн­ського бізнесу на нестратегічні конкурентні переваги, що полягали в експлуатації успадкованих радянських промислово-­технологічних потужностей (насамперед металургійної, хімічної, енергетичної промисловості) за мінімальних технологічних інновацій. Це обумовило економічний «нерозвиток» Украї­ни впродовж майже чверті століття. У 1991—2013 рр. у нашій державі накопичилася критична маса економічних диспропорцій, що підготувало операційний простір для гібридної агресії РФ.

Реальний сектор економіки Украї­ни був однією з найпривабливіших мішеней агресора. Так, на тлі загальносвітових трендів економічного розвитку — суттєвого зростання наукоємних виробництв, масового поширення нових технологій та інноваційних процесів, а також домінування у структурі економічно розвинених країн світу п’ятого технологічного укладу — ситуація в економіці Украї­ни виглядає критичною. Основу віт­чизняного реального сектору досі становлять галузі, орієнтовані на низькотехнологічні виробництва та експорт сировини, а факторами забезпечення його конкурентоспроможності слугують традиційні чинники, такі як наявність робочої сили, природних ресурсів, капіталу.

Розвиток реального сектору економіку багато років поспіль пригнічувався нерозвиненістю внутрішнього ринку транспортних послуг, владою монополій і встановленням квазіринкових форм взаємодії під час організації й реалізації транспортного процесу. Це суттєво ускладнювало доступ підприємств різних галузей економіки до ринку перевезень та зменшувало можливості для розвитку зовнішньої торгівлі.

Збереження такої моделі розвитку стало «пасткою» для Украї­ни і водночас — гарантією успішності ворожих втручань. Адже агресорові не довелося розхитувати стійкість економічної системи — достатньо було, скориставшись ситуацією, завдати точкових ударів по найбільш слабких місцях, щоб влучити у ціль і виявити всю «крихкість» моделі і зв’язків усередині неї.

Висока економічна залежність Украї­ни від РФ не забезпечила миру та безпеки. Сформовані під впливом такої залежності вади економічних відносин (монополізація ринків, низька промислова технологічність, жебрацькі соціальні стандарти та поглиб­лення нерівномірності розподілу доходів) відкрили РФ широкі можливості внутрішньої дестабілізації в Украї­ні та досягнення цілей гібридної війни. Головним результатом реформаторських зусиль у 2014—2016 рр. стало незначне пом’якшення наслідків макроекономічних диспропорцій, а не усунення їх причин. Це потребує переосмислення економічної стратегії та зміни ідеології реформ на основі системного демонтажу різних