Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Сміта Де-від Г’юм. Людина — не гравець-одноосібник, відірваний від суспільства, але, навпаки, невіддільна його частина. Сміт гостро критикує школи, які вчать іншого. Найгостріші ж слова він приберіг саме для системи де Мандевіля, а пізніші дослідники помилково зарахували це Сміту як його (найбільший) внесок в історію економічної думки. Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів» засвітився як філософ і дуже талановитий (і досі авторитетний) моральний вчитель, але зовсім не економіст. Він створює дуже сміливі, оригінальні й складні психологічно-суспільні конструкти лише для того, щоб показати, що підхід, який за всім вбачає прихований інтерес до себе, — геть помилковий. У деяких місцях Сміт ніби шизофренічно конфронтує сам зі собою, а одна книга ніби піддає сумніву іншу.

Не один, а більше мотивів

Сміт переконаний, що ключ до правильного підходу ховається в комбінації мотивів. І тому він критикує Епікура. Сміт всупереч намаганням шукати в усіх вчинках людини якийсь один роз’яснювальний принцип, пропонує відразу два принципи. Люб’язність, з одного боку — це принцип найніжніший і найкрасивіший, проте сама собою вона не достатньо сильна. Тому немає нічого поганого в тому, щоб змішати люб’язність з любов’ю до себе, у якій Сміт не бачить нічого ані грішного, ані осудливого.

Це правда, ніби здається, що домішок егоїстичного принципу часто очорнює красу вчинків, які б мали виконуватися з власного бажання й лише заради хорошого відчуття. ... Прихильність, можливо, може бути єдиним мотивом поведінки Божества. ... Та хай там як з Божеством, але така недосконала істота, як людина, якій доведеться підтримувати своє існування стількома речами, цілком від неї незалежними, повинна керуватися багатьма іншими чинниками мотивації[712].

Ми знайдемо цілу низку різних спроб вирішення та консолідації, на перший погляд, шизофренічної позиції Сміта. По-перше, деякі науковці відкрито визнають непоєднуваність обох авторових теорій (для цього підходу навіть прижився карколомний термін Umschwungstheorie)[713]. Наприклад, Г.Т. Бакл[714] стверджує, що «насправді йдеться про дві частини однієї теми. У “Теорії моральних почуттів” Сміт досліджує співчутливу сферу людської природи, а у “Багатстві народів” — її егоїстичний протилежний бік». І далі: «У “Теорії” він приписує всі наші вчинки емпатії, а в “Багатстві народів” — навпаки, егоїзму. Короткий погляд на ці дві роботи підтвердить існування цієї принципової різниці й дасть нам можливість зрозуміти, що кожна зі сфер взаємодоповнює другу. Якщо ж ми хочемо орієнтуватися в них обох, доведеться вивчити обидві праці». По-друге, з’явилося дуже багато спроб об’єднати ці два аспекти доробку Сміта (часом більш, часом менш вишукано)[715]. Одне з рішень можна знайти в цьому уривку «Теорії моральних почуттів»:

Усім членам людського суспільства потрібна допомога один одного, проте разом з тим вони й завдають собі взаємних кривд. Там, де необхідну взаємодопомогу надають лиш з любові, з вдячності, з дружби, з поваги, там суспільство процвітає, воно щасливе. ... Проте навіть якби необхідну допомогу надавали й не з настільки шляхетних і не-егоїстичних міркувань ... і тоді б суспільство не обов’язково розклалося, хай навіть і було би менш щасливим і менш приємним. Може існувати спільнота різних людей, так само як і різних підприємців, що базуватиметься лише на розумінні її доцільності й потрібності, без взаємної любові й почуттів. ... І навіть якщо ніхто не почувається прямо зобов’язаним, якщо нікого не зв’язують почуття вдячності до іншого, все одно спільнота й далі може триматися на корисному обміні хорошими послугами згідно з визначеним прейскурантом. ... Але не може існувати спільнота людей, які завжди готові одне одному завдавати кривди чи образи. ... З іншого боку, справедливість ! це основна колона, на якій тримається вся конструкція[716].

З цього погляду здається, що Сміт поважав оці обидва основні принципи, йому йшлося лише про розрізнення того, наскільки важливим був той чи інший мотив у кожному з вчинків. І хоча обидві сильні емоції | любов і любов до себе | часто трапляються у своєму чистому вигляді, проте здебільшого наші мотиви — це мікс обох. Дуже гарно про це говорить Мартін Бубер, який ділить людські стосунки на цільові та на чисті, повністю відділені від користі (див далі)[717]. Ймовірно, що Сміт вважав принцип любові до себе домінантним мотивом усіх загальносуспільних відносин, коли перетинаються геть незнайомі люди, хоча в цьому він вбачав лиш мінімалістичне функціонування бідного (з погляду людяності) суспільства. Другий основоположний принцип люб’язної доброзичливості ховається зокрема в приватних відносинах між людьми. Де-факто, саме це робить спільноту людей суспільством.

Суспільна людина Сміта й спадщина Г’юма

У «Теорії моральних почуттів» Сміт подає дуже «неегоїстичну» тезу, відповідно до якої окремих індивідів об’єднують природні суспільні пута, на позначення яких Сміт використовує термін sympathy. Під цим словом він розуміє не лише взаємну приязнь, а й взагалі людську прихильність, спорідненість і уміння зрозуміти поведінку іншого, емпатію. Він розраховує на те, що в людях закодована здатність вжитися в шкіру одне одного, а завдяки цьому — й поводитися апріорі ввічливо. Щоб уникнути звинувачень у тому, що бажання поважати потреби інших — це власне лиш переодягнена любов до себе (наприклад, ми боїмося, щоб такий же біль не спіткав нас самих), Адам Сміт вигадує власну систему: на його думку, людина не думає, що ця ж ситуація повториться з нею самою, вона просто вживається в роль іншої людини. Як приклад він згадує чоловіка, який переживає разом з жінкою її біль під час пологів, хоч він і знає, що ніколи не відчуватиме нічого подібного, йому немає чого боятися. У цьому й полягає вся велика відмінність, і Сміт наполягає на цій надуманій деталі, витрачає багато часу й енергії на те, щоб поставити її вище, понад усі сумніви. За допомогою «вживання в ситуацію іншого» Сміт створив психологічний захист проти індивідуалізму свого часу. «Хоч симпатію у жодному разі не можна вважати егоїстичним принципом»[718].

Окрім цього, Сміт будує на цьому принципі й підоснову для своєї моралі. Людина — істота суспільна, тому потребу співчувати й бути частиною свого оточення вже закладено в її природу. Ще й тому мораль для Сміта має унікальну загальносуспільну роль: «Доброчесність — це велика допомога, а вада — великий знищувач людського суспільства»[719]. Мабуть, складно буде знайти більше суперечностей між Смітом і де Мандевілем, який, навпаки, вважає вади джерелом багатства суспільства, а коли суспільство стає доброчесним (так, як би цього хотів Сміт), воно відразу ж, як вважає де Мандевіль, починає занепадати