Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

11. Петренко О. Субъективная ответственность : участие женщин в Организации украинских националистов и Украинской повстанческой армии (конец 1920-х—1950-е гг.) // СССР во Второй мировой войне : Оккупация. Холокост. Сталинизм / Ред. О. В. Будницкий и Л. Г. Новикова. — Москва : РОССПЗН, 2014. — С. 134–148.

12. Посівнич М., Брелюс В. Нарис життя Дарії Ребет. — Торонто; Львів; «Літопис УПА», 2013.

Розділ 10

Окуповані жінки: жіноче повсякдення у роки Другої світової війни

Олена Стяжкіна

Єлизавету Бірюкову заарештували одразу після вигнання нацистів з Маріуполя, у жовтні 1943 року. Рішення Військового трибуналу НКВС Сталінської області було ухвалено у лютому 1944 року. Згідно з вироком, Єлизавету Бірюкову засудили до 20 років «каторжних робіт», конфіскації особистого майна та 5 років позбавлення прав.

Жінку звинуватили в тому, що у жовтні 1941 р. вона не евакуювалась, а працювала на ворога на рибкомбінаті, мала стосунки із шефом комбінату німцем Бендером, доносила на комуністів. Єлизавета мала б згинути у радянських таборах, а пам’ять про неї стертись назавжди. Натомість, несподівано для влади, родина і місцеві мешканці взялись її рятувати — завзято, цілеспрямовано й безстрашно. У серпні 1944 р. батько Бірюкової написав листа до Лаврентія Берії, де детально описав біографію своєї доньки та пояснив, чому і як вона опинилась на рибкомбінаті.[5]

Єлизавета Бірюкова народилась у 1914 р., вчилась на відмінно у школі, потім — заочно — у Металургійному інституті. У 1939 р. за скеруванням наркома рибної промисловості вступила до Інституту рибної промисловості, який закінчила у 1941 році. Під час наступу нацистів Бірюкова захворіла на скарлатину, мала гарячку. На рибкомбінат вона вийшла працювати під примусом окупаційної влади.

У листі до Берії від «робочого колективу» йшлося про інше: співробітники Єлизавети оминали мовчанням усі пункти звинувачення, наполягаючи на тому, що за час окупації вона врятувала чимало людей.

За весь период работы столько проявила заботы о рабочих, постоянно старалась собрать молодежь и мешками возила на биржу труда продукты для того, чтобы освободить от поездки в Германию… Старалась принять на фабрику всех тех, кому грозила опасность со стороны германского командования — жен коммунистов, евреев (имеющих еврейских детей), коммунистов, комсомольцев… Также Бирюкова освободила военнопленных с лагеря, обьясняя, что надо работать в заводе… фактически кормила в столовой и услала по домам. Таким образом спасла 150 человек.

З листа робітників рибкомбінату до Л. Берії

Прокуратура перевірила інформацію й дійшла висновку, що злочин Бірюкової — доведений, а покарання — правильне, бо під орудою Бірюкової рибкомбінат виготовляв консерви для вермахту. Але офіційна відповідь не зупинила скаржників: батько та «робочий колектив» не побоялися ще двічі написати прокурору Вишинському і Генеральному секретарю ВКП(б) Сталіну (у 1945 р. і в 1946 р.). Не визнаючи своєї провини, листи до можновладців стала писати й сама Єлизавета Бірюкова. У них вона оминала мовчанням як порятунок людей, так і стосунки із «шефом Бендером», але відкидала звинувачення у доносах на комуністів. Прокуратура перевіряла й ці скарги. Люди стояли на своєму і давали свідчення — не тільки письмові, а й особисті — на допитах у НКВС.

…[В цеху] Бирюкова предлагала рабочим рубить рыбьи головы, чтобы было побольше мяса и зти голови мы нелегально передавали пленным бойцам Красной Армии.

…Моя соседка Бирюкова хорошо знала, что мой муж — коммунист и что я нуждаюсь. Она сама пришла ко мне и предложила мне работу и устроила в столовую консервного завода. Мне Бирюкова часто выписывала рыбу, масло и другие продукты. И благодаря этому я кормила своих детей и мать.

…По повесткам о поездке в Германию добывалась отмены до особого распоряжения. Таким образом спасалась вся молодежь…

Зі свідчень у кримінальній справі Є. Бірюкової

Люди свідчили, що Бірюкова годувала дітей і полонених, давала роботу тим, кого німці не брали на працю, через що «наш завод превратился в лагерь спасения». Вдячність виявилась не меншою відвагою, ніж повсякденний, позначений свідомим власним вибором подвиг Бірюкової. Люди приходили на допити та відкрито свідчили на захист «пособниці ворога», засудженої громадянки Бірюкової. Та наважилися на це не всі. В одному з таких листів підтримки було виділене місце для 20 підписів, однак насправді підписалось лише 12 осіб.

У 1947 р. справу взяли до перегляду. Бірюкову було знову визнано винною, вирок залишили без змін. Але у березні 1948 р. під тиском громадськості вирок таки пом’якшили. Було знято звинувачення у доносах, визнано допомогу, яку Бірюкова надавала людям, але «робота на ворога» та «зв’язок із ворогом» залишились. І за новим вироком суду її злочин «коштував» 5 років позбавлення волі, які на той час вона вже відбула за ґратами. Решту свого життя Єлизавета Бірюкова домагалась реабілітації. Майже до самої смерті вона жила як «поплічниця» окупантів, «німецька підстилка», їй відмовили в роботі за фахом. Вона не вийшла заміж, але вдочерила дівчинку і далі невтомно шукала правди. Проте ані влада, ані люди більше не реагували на її відчайдушні спроби відновити чесне ім'я. Єлизавета Бірюкова здобула реабілітацію тільки у 1992 р. і за півроку померла. Її подвиг, її особистий «список Шиндлера» доти не було визнано.

«Наш комбінат перетворився на табір спасіння» — зі справи Єлизавети Бірюковоі, 1944 рік

Неоднозначність жіночого досвіду під час окупації

Вивчення історії жінок, які пережили (чи не пережили) досвід нацистської окупації, є складним, багаторівневим і дуже неоднозначним процесом. Проблематичним у цих досвідах є все: і страждання, і його відсутність, і героїчність, і неготовність бути героїнями, і жертовність, і конформізм, і дурість, і