Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

 - Чого того? - крикнула на неї стара бабище. - Ти ясно пояснюй.

- Ну, може він її з пузо надув, га?

- А! Ось ти чим хочеш хату собі всю заграбастати! - заревіла на мене баба. - Але фіг тобі! - показала вона мені дві руки з дулями. - Бачиш це? Ось що отримає твій виродок! Ха! Бачите, вона «розкатала»   губу на чужу власність. Нічогісінько ти не отримаєш! Це все моє. Я і так довго чекала. Але Бог почув всі мої молитви, і ось Ларка і її кодло отримали заслужене. І так довго шикували! Колись то відмовили мені в допомозі, не хотів цей Колька квартиру моїй старшій дочці вибити в Києві. Та я знаю, що це Ларка його намовила. Сучара, не хотіла, щоб хтось ще, окрім неї в столиці жив. Ось я і її, і цього ментяру і ще їхнього синочка прокляла!

- Тепер їм прийдеться ділитися із родичами, - додала молодша жінка.

Мені від почутого перехотілося знайомитися ближче з сестрою і племінницею Лариси Іванівни. Мене ніби облили з голови до ніг смердючими помиями. Тому я розвернулася і пішла повільно від них геть. Бабище ще сипала погрозами, використовуючи для цього таку ненормативну лексику, з якою я ознайомилася зараз вперше за все своє коротке життя.