Читати книгу - "Як народжуються емоції"

низький рівень збудження, що зберігається в дорослому віці і є передумовою для розвитку в них психічних та фізичних захворювань. Безліч способів, якими розбалансований бюджет тіла формує ваш мозок, перетворюються на вищий пожиттєвий ризик серцево-судинних захворювань, артриту, діабету, раку та інших хвороб.

З позитивного боку, зв’язок між емоціями і стресом підказує, що ви можете зменшити запалення, застосовуючи техніки з попереднього розділу. Наприклад, виявилося, що більш емоційно інтелектуальні люди, хворі на рак, мають нижчі рівні прозапальних цитокінів. У дослідженнях, де пацієнти казали, що часто категоризують, позначають та розуміють свої емоції, вони менш імовірно мали підвищені цитокіни під час одужання від раку простати або після якоїсь стресової події, а найвищі рівні циркуляції цитокінів виявлено в чоловіків, що демонстрували багато афекту, якого вони не позначали. Жінки, що пережили рак грудей, які точно позначають та розуміють свої емоції, теж мають краще здоров’я й менше звернень до лікаря через пов’язані з раком симптоми. Це означає, що з часом люди, які ефективно категоризують свої інтероцептивні відчуття як емоції, можуть ставати краще захищеними від хронічних запальних процесів, що призводять до погіршення здоров’я.

• • •

Подібно до стресу та емоцій, біль також є словом, що описує цілу сукупність різноманітних переживань — біль від вивихнутої гомілки, постійне гупання головного болю, подразнення від комариного укусу і, звичайно, страждання проходу 35-сантиметрової голови крізь 10-сантиметрову шийку матки.

Ви, можливо, думаєте, що коли ваше тіло ушко­джене, інформація про це просто поширюється від ураженої ділянки до мозку, змушуючи вас голосно кричати, хапатися за ібупрофен та бинти. Дійсно, нервова система посилає сенсорні сигнали до вашого мозку, коли ваші м’язи чи суглоби травмовані або тканини вашого тіла уражені надмірним жаром чи холодом або ж у відповідь на якесь хімічне подразнення, на кшталт потрапляння перцю у ваше око. Цей процес називається ноцицепцією. У минулому вчені вважали, що ваш мозок просто отримує й відображує больові відчуття — і ви відчуваєте біль.

Але в передбачливому мозку внутрішня робота болю складніша. Біль є переживанням, що відбувається не лише від фізичного ураження, але й коли ваш мозок передбачає близьке ураження. Якщо ноцицепція працює за рахунок передбачень, як і всі інші сенсорні системи мозку, то ви конструюєте випадки болю з більш базових частин, використовуючи своє поняття «Біль».

Як я це бачу, біль конструюється в той самий спосіб, як і створюються емоції. Уявіть, що ви в кабінеті лікаря, який робить вам укол від правця. Ваш мозок створює випадок «Болю», видаючи передбачення про голку, що протикає вашу шкіру, оскільки ви маєте минулий досвід уколів. Ви можете відчути біль ще до того, як голка торкнеться шкіри. Потім ваші передбачення виправляються фактичними больовими сигналами від тіла — відбувається ін’єкція, — і як тільки помилки передбачення буде розв’язано, ви категоризуєте больові відчуття та зробите їх значущими. Біль, який ви відчуваєте як такий, що йде від уколу, насправді у вашому мозку.

Моє засноване на передбаченнях пояснення болю підтверджується кількома спостереженнями. Коли ви очікуєте на біль, як-от у момент перед самою ін’єкцією, ваші ділянки мозку, що обробляють больові відчуття, змінюють свою активність. Тобто ви самі моделюєте біль, а отже, відчуваєте його. Це явище називається ефектом ноцебо. Ви, мабуть, більш знайомі з його аналогом, ефектом плацебо, що полегшує біль за допомогою медично неефективного лікування, на кшталт цукрових пілюль. Якщо ви вірите, що відчуваєте менший біль, ваша віра впливає на передбачення та налаштовує ваші ноцицептивні сигнали, тому ви дійсно відчуваєте менший біль. Як плацебо, так і ноцебо залучають зміни рівня хімічних речовин у ділянках мозку, що обробляють больові відчуття. Серед цих хімічних речовин є опіоїди, що полегшують біль та працюють ана­логічно морфіну, кодеїну, героїну та іншим опіатним наркотикам. У разі плацебо опіоїди підвищуються і зменшують ноцицепцію, а при ноцебо — так само знижуються, через що їх іноді називають «вашим внутрішнім медичним кабінетом».

Свого часу я спостерігала, як ефект ноцебо переживала моя донька, коли в дитинстві перенесла тринадцять вушних інфекцій за дев’ять місяців. Першого разу, коли ми пішли лікуватися до педіатра, вона скиглила від дискомфорту, поки він оглядав її вушка (хоча він чуйний і обережний лікар). Другого разу вона плакала в кімнаті очікування. Третього разу почала рюмсати ще у вестибюлі, а четвертого — коли ми тільки заїхали до паркінгу. Після того вона вже скавчала щоразу, як ми тільки наближалися до будівлі, де був кабінет лікаря. Це і є передбачливий мозок у дії; маленька Софія з готовністю моделювала біль у вухах. Тільки через багато місяців, коли Софія вже позбулася всіх інфекцій і підросла, вона припинила питати: «Ідемо до лікая? Дивитися Софійціні вушка?» — щоразу, як ми опинялися неподалік.

Виявляється, що біль, подібно до емоцій та стресу, є конструкцією всього мозку. Він задіює вже знайому нам пару мереж, інтероцептивну та контрольну. І подібності на цьому не закінчуються. Шляхи надсилання ноцицептивних передбачень до тіла та больових сигналів до мозку тісно пов’язані з інтероцепцією. (Можливо навіть, що ноцицепція є якоюсь формою інтероцепції.) Загалом відчуття тіла, що категоризуються як біль, стрес та емоції, є фундаментально однаковими, навіть на рівні нейронів у мозку та спинному мозку[21]. Розпізнавання болю, стресу та емоцій є різновидом емоційної гранулярності.

Продемонструвати, що інтероцепція й ноцицепція мають тісний зв’язок, доволі легко. Якби я змусила вас відчути неприємний афект у моїй лабораторії, водночас підносячи до вашої руки болючий жар, ви б повідомили, що відчуваєте більший біль. Це відбувається тому, що ваші ділянки бюджету тіла видають передбачення, здатні збільшувати і зменшувати біль, як той регулятор звуку. Ті передбачення можуть впливати на моделювання болю вашим мозком, а також спускатися до тіла й посилювати чи послаблювати його повідомлення про стан для мозку. Таким чином, ваші ділянки бюджету тіла можуть обманом змушувати мозок вірити в ушкодження тієї чи іншої тканини незалежно від того, що відбувається у вашому тілі насправді. Тому, коли ви неприємно почуваєтесь, у вас можуть більше боліти суглоби та м’язи або виникати біль у шлунку. Коли ваш бюджет тіла не в порядку, а значення інтероцептивних передбачень оцінюється неправильно, у вас можуть більше боліти спина або голова — не тому, що ви маєте ураження якоїсь тканини, а тому, що так говорять ваші нерви. І це не уявний біль. Він цілком реальний.

Коли люди відчувають постійний біль без жодного ураження тканин їхнього тіла, це називається хронічний біль. Кількома добре відомими прикладами є фіброміалгія, мігрень та хронічний біль у попереку. Від хронічного болю страждають понад 1,5 мільярда людей, у тому числі 100 мільйонів у Сполучених Штатах, які загалом витрачають на лікування близько 500 мільярдів доларів на рік. Якщо додати до цього переліку збитків утрату продуктивності праці, то хронічний біль коштує Сполученим Штатам 635 мільярдів доларів щороку. Його також до прикрості важко лікувати, оскільки анальгетики, які зараз прописують від болю, неефективні більш ніж у половині випадків. Ця загальносвітова епідемія хронічного болю є однією з великих медичних таємниць сьогодення.

Як і чому стільки людей відчувають постійний біль, коли їхні тіла, схоже, не мають жодних фізичних уражень? Щоб відповісти на це запитання, подумайте,