read-books.club » Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

34
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: Публіцистика / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 67 68 69 ... 122
Перейти на сторінку:
поглянувши на них, поглянув він на себе і пошукав би в собі те ж саме, чого так злякався в інших. Забув, що він сам може на кожному кроці, навіть не помітивши того сам, зробити те ж підле діло, хоч в іншому тільки вигляді, — у вигляді, не ураженому публічною ганьбою, але яке, одначе, висловлюючись прислів’ям, є той самий млинець, тільки на іншому блюді. Все забув. Забув він те, що, можливо, від того розвелось так багато підлих і мерзенних людей, що суворо й не по-людськи їх відштовхнули найкращі й найпрекрасніші люди і тим змусили ще більше озлобитися. Буцімто легко терпіти до себе презирство! Бог зна, може бути, хтось зовсім не був народжений безчесним чоловіком; може бути, бідна душа його, безсила боротися зі спокусами, просила й молила про допомогу і готова була обцілувати руки й ноги того, хто, спонуканий жалістю душевною, підтримав би її на краю безодні. Може бути, однієї краплі любові до нього було достатньо для того, щоб повернути його на прямий путь. Буцімто дорогою любові було важко досягти його серця! Буцімто вже до того скам’яніла в ньому природа, що ніяке почуття не могло в ньому ворухнутися, коли й розбійник вдячний за любов, коли й звір пам’ятає руку, що його пестила! Але все забув чоловік дев’ятнадцятого віку, і відштовхує він від себе брата, як багач відштовхує пойнятого гноєм жебрака від чудового ґанку свого. Йому немає діла до страждань його; йому б тільки не бачити гною ран його. Він навіть не хоче почути сповіді його, боячись, щоб не вразило нюх його смердюче дихання вуст нещасного, гордий духмяністю чистоти своєї. Чи такому чоловікові святкувати свято небесної Любові?

Є другий вид гордості, ще сильніший за перший, — гордість ума. Ніколи ще не зростала вона до такої сили, як у дев’ятнадцятому віці. Вона чутна в самому остраху кожного набути слави дурня. Все винесе чоловік віку: винесе назву шахрая, негідника; яку хочеш дай йому назву, він винесе її — і тільки не винесе назви дурня. З усього він дозволить посміятися — і тільки не дозволить посміятися з ума свого. Ум для нього — святиня. Через найменшу насмішку з ума свого він готовий сієї ж хвилини поставити свого брата на шляхетну відстань і всадити, не здригнувшись, йому кулю в лоба. Нічому й ні у що він не вірить; тільки вірить в один ум свій. Чого не бачить його ум, того для нього немає. Він забув навіть, що ум іде вперед, коли йдуть уперед усі моральні сили в людині, і стоїть без руху і навіть іде назад, коли не підносяться моральні сили. Він забув і те, що немає всіх сторін ума ні в одній людині; що інша людина може бачити саме ту сторону речі, котру він не може бачити, і, таким чином, знати те, чого він не може знати. Не вірить він цьому, і все, чого не бачить він сам, те для нього неправда. І тінь християнського смирення не може до нього торкнутися через гординю ума. В усьому він засумнівається: у серці чоловіка, котрого кілька років знав, у правді, Бога візьме під сумнів, але не засумнівається в своєму умі. Вже сварки і лайки почались не через які-небудь суттєві права, не через особисті ненависті — ні, не чуттєві пристрасті, але пристрасті ума вже почались: уже ворогують особисто через несхожість думок, через протиріччя у світі мисленнєвому. Вже утворилися цілі партії, що одна одну не бачили, ніяких особистих стосунків не мали — і вже одна одну ненавидять. Навдивовижу: в той час, коли вже було почали думати люди, що освітою вигнали злобу зі світу, злоба іншою дорогою, з іншого кінця входить у світ, — дорогою ума, і на крилах журнальних листків, як все знищуюча сарана, нападає на серця людей скрізь. Уже й самого ума майже не чутно. Уже й розумні люди починають говорити неправду всупереч власному переконанню, через те тільки, щоб не поступитися супротивній партії, через те тільки, що гордість не дозволяє зізнатися перед усіма у помилці, — вже одна чиста злоба зацарювала замість ума.

Чи людині такого віку вміти полюбити й відчути християнську любов до людини? Чи їй сповнитись тією світлою простодушністю і ангельською дитинністю, котра збирає всіх людей в одну сім’ю? Чи їй почути духмяність небесного братства нашого? Чи їй відсвяткувати цей день? Щезнув навіть і той позірно доброзичливий вираз колишніх простих віків, котрий надавав вигляд, нібито людина була ближчою до людини. Гордий ум дев’ятнадцятого віку знищив його. Диявол виступив уже без маски у світ. Дух гордості перестав уже з’являтися в різних образах і лякати забобонних людей, він з’явився у власному своєму вигляді. Відчувши, що визнають його панування, він перестав уже й церемонитися з людьми. Із зухвалою безсоромністю сміється в очі їм же, хто його визнає; найдурніші закони дає світові, які досі ще ніколи не давались, — і світ це бачить і не сміє не слухатись. Що означає ця мода, нікчемна, незначлива, котру допустила спочатку людина як дріб’язок, як невинне діло, і котра тепер, як повна хазяйка, вже почала розпоряджатися в домах наших, виганяючи все, що є найголовнішого і найкращого в людині? Ніхто не боїться переступати кілька разів на день найперші й найсвященніші закони Христа і між тим боїться не виконати її найменшого наказу, тремтячи перед нею, як несмілий хлопчина. Що означає, що навіть і ті, котрі самі з неї сміються, танцюють, як легкі вітрогони, під її дудку? Що означають ці так звані незліченні пристойності, котрі стали сильнішими за всякі засадничі настанови? Що означають ці дивні влади, що утворились окрім законних, — сторонні, побічні впливи? Що означає, що вже правлять світом швачки, кравці й ремісники всякого роду, а Божі помазаники залишились осторонь? Люди темні, нікому не відомі, які не мають думок і щиросердних переконань, правлять міркуваннями й думками розумних людей, і газетний листок, визнаний брехливим усіма, стає непомітно законодавцем його не поважаючої людини. Що значать всі незаконні ці закони, котрі видимо, на очах усіх, креслить, виходячи знизу, нечиста сила, — і світ це бачить увесь і, мов зачарований, не сміє ворухнутися? Що за страшна насмішка з людства! І для чого за такого ходу речей зберігати ще зовнішні святі звичаї Церкви, Небесний Хазяїн якої не має над ними влади? Чи це ще нова насмішка духа темряви? Нащо це свято, яке втратило

1 ... 67 68 69 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"