Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Він не сказав ні слова. Просто підступив ближче і взяв мене за підборіддя, змусивши підняти голову і подивитися йому в очі. Його погляд був пронизливим, майже суворим. У ньому було щось невимовне – суміш цікавості, осуду й неприхованого прагматизму. Він наче досліджував мене.

Після цього різко відпустив моє підборіддя і, не кажучи жодного слова, допоміг мені підвестися і сісти на стілець. Я був настільки виснажений, що не відразу зрозумів, наскільки складно це для мене. Моє тіло відчувалося важким і незграбним, наче кожен рух вимагав значно більше зусиль, ніж зазвичай. Але врешті-решт я таки сів, тримаючи голову низько.

Санні стояв поруч, дивлячись на мене зверху вниз:

——— Ми маємо знайти спосіб повернути тебе назад. Живі повинні бути серед живих.

Він говорив так, ніби моє повернення було єдиним варіантом, єдиним правильним рішенням, без вибору. Але для мене це було, як вирок. Я не хотів повертатися до того світу. Там для мене вже нічого не залишилося. Ні надії, ні мети.

——— Я не хочу повертатись. 

Тоді Санні подивився на мене з осудом. Його погляд став ще важчим. Голос звучав різко:

——— Якщо тебе так сильно не влаштовує твоя реальність, чому ти навіть не намагаєшся її змінити? Просто повернись і візьми своє життя під свій контроль!

Ці слова різонули мене, як гостра зброя. Але я не міг дати йому відповідь, яка б пояснила все. Він не розумів. Він просто не міг зрозуміти, що я вже давно втратив бажання хоч щось робити. Реальність була для мене пеклом.

——— Ти не зрозумієш, — пробурмотів я, ледве знаходячи сили говорити. 

Санні лише зневажливо махнув рукою і рушив до дверей. Його кроки звучали впевнено, без вагань. Але вже біля самого виходу із храму він зупинився і кинув останню фразу:

——— Поки що ти вільний. Але тепер я буду стежити за тобою ще пильніше. Намагайся добре поводитись.