Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

Ендрю і якому достеменно не дуже до вподоби, що ним попихає хтось, кого він поза очі називає «цей малий»), Ендрю Вінчестер зупинився

біля мого столу, усміхнувся мені, ще й звернувся на ім’я.

— Привіт, Ніно, — промовив він. — Як ви?

Цілком очевидно, що він зеленого поняття не має, хто я така. Просто

прочитав ім’я на бейджику. Але все одно. Дуже люб’язно з його боку

докласти для цього зусилля. Мені сподобалося, як він вимовив моє

таке звичайнісіньке ім’я з двох складів.

Ендрю зі Стюартом провели в його кабінеті за розмовою зо пів

години. Стюарт наказав мені не йти, допоки він розмовляє з містером

Вінчестером, тому що йому можуть знадобитися якісь відомості з

комп’ютера. Я не зовсім розумію, чим узагалі зайнятий Стюарт, адже

вся його робота — на мені. Але хай собі. Я не проти, якщо отримую за

це зарплатню й мені оплачують медичну страховку. Нам із Сесілією

потрібно мати дах над головою, а педіатр каже, що наступного місяця

доньці треба зробити щеплення (від недуг, на які вона навіть не

хворіє!).

Але от що мене таки, правді бути, дратує, то це те, що Стюарт не

попередив мене завчасно, що попросить зачекати. Мені вже час

зціджуватися. Груди налиті й болять від молока, незграбний

бюстгальтер для вигодовування тисне на них аж до болю. Я щосили

намагаюся не думати про Сісі, бо якщо зараз згадаю про доньку, молоко просто-таки порсне в мене з пипок. А це точно не та

приключка, про яку мрієш, сидячи за робочим столом.

Сісі зараз із моєю сусідкою, Еліною. Еліна також мати-одиначка, тому ми по черзі сидимо з нашими малими. У мене графік більш-менш

стабільний, а вона працює в нічну зміну в барі. Тому я сиджу з її Тедді, а вона — з моєю Сісі. Так нам і вдається втриматися на плаву. Ну, майже вдається.

Я страшенно сумую за Сісі, коли на роботі. Постійно про неї думаю.

Я завжди уявляла собі, що, коли в мене з’явиться дитина, я зможу

сидіти вдома принаймні протягом перших шести місяців. Натомість

узяла два тижні відпустки, що мені належалися, і знову повернулася до

роботи, навіть попри те що мені досі ходити було боляче. Мені

належалися дванадцять тижнів відпустки, але десять з них не

оплачувалися. Хто може собі дозволити провести десять тижнів у

неоплачуваній відпустці? Достеменно не я.

Інколи Еліна відчуває відразу до свого малюка через те, чим вона

пожертвувала заради нього. А я саме вчилася в магістратурі, коли тест

на вагітність виявився позитивним. Звільна працювала собі над

дипломною роботою з англійської мови й жила, можна сказати, майже

бідно. Коли побачила ті дві блакитні смужки на тесті, то мені спало на

думку, що триб життя студентки магістратури не дасть мені змоги як

годиться забезпечувати себе та ще ненароджену дитину. Наступного

дня я пішла з магістратури. А тоді стала оббивати пороги, шукаючи

роботу, яка дала б змогу сплачувати рахунки.

Мою теперішню посаду аж ніяк не назвеш роботою мрії. Анітрохи.

Але зарплата пристойна, соціальні гарантії чудові, а графік стабільний, ще й робочий день не дуже довгий. До того ж мені сказали, що

попереду підвищення. Ну… десь попереду.

Утім просто зараз мені треба якось перебути ці двадцять хвилин так, щоб у мене не вибухнули груди.

Я вже майже ладна зірватися з місця й помчати в туалет зі своїм

наплічником з причандаллям для зціджування й крихітними

пляшечками для молока напереваги — коли раптом з інтеркому лунає

Стюартів голос.

— Ніно? — гукає він. — А принесіть-но мені дані щодо «Ґрейді».

— Так сер, просто зараз.

Вмикаю комп’ютер, завантажую потрібні файли, відправляю їх на

друк. Там приблизно п’ятдесят сторінок. Сиджу, постукуючи носаком

черевичка по підлозі, і дивлюся, як принтер випльовує сторінку за

сторінкою. Коли нарешті отримую останню, то хапаю стос і квапливо

йду в кабінет.

Ледь прочиняю двері.

— Містере Лінч? Можна увійти?

— Заходьте, Ніно.

Прочиняю двері вже повністю. Одразу помічаю, вони обидва

витріщаються на мене. І не оцінювально, як колись їли мене очима в

барах, перш ніж я завагітніла і все моє життя змінилося. Вони

дивляться на мене так, наче у волоссі в мене заплутався гігантський

павучисько, а я цього не помітила. Я вже збираюся спитати, до чого це, хай їм грець, вони додивляються, коли опускаю погляд і все розумію.

Молоко проступило.

Не просто проступило — з мене тече, наче з дійної корови. Навколо

пипок