Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

сиділи члени комісії. Нижче стояв другий стіл, не такий вишуканий. За ним сидів Мел Бейкерсфелд, з обох боків оточений своїми керівниками від­ділів. Збоку стояв стіл для преси, а позаду — місце для публіки, оскільки засідання комісії були номінально відкритими. Місце для публіки рідко було зайняте.

Того дня єдиною сторонньою людиною, окрім членів комісії та персоналу, був командир Вернон Демерест, охайно зодягнений в уніформу «Транс Америки», на якій виблискували чотири золоті смуги, що свідчили про його звання. Він в очікуванні сидів у публічній секції, а на двох кріслах поблизу лежали книжки та папери. Комісія з ввічливості запросила командира Демереста першим до слова, перед вирішенням звичних справ.

Демерест підвівся. Він звернувся до комісії із притаманною йому самовпевненістю й лише час від часу звірявся зі своїми нотатками. Як Демерест пояснив, він виступає від імені Міжнародної асоціації пілотів, є головою її місцевого представництва. Однак погляди, якими він збирається поділитися, Демерест поділяє і сам, як і більшість пілотів усіх авіакомпаній.

Члени комісії відкинулись у своїх кріслах та уважно ­слухали.

Продаж страхування в аеропорту, почав Демерест, це сміховинний, архаїчний пережиток ранніх часів авіації. ­Сама наявність кас та автоматів продажу страхових по­лісів, їхня популярність у залах аеропорту — образа для комерційної авіації, що має кращі показники безпеки ­від­носно подоланих відстаней, ніж будь-який інший вид транспорту.

На залізничних чи автобусних станціях, чи при сходженні на борт океанського лайнера, чи під час виїзду власною машиною зі стоянки у мандрівника ж немає спеціальних страхових полісів на випадок смерті або каліцтва, якими б йому тицяли під ніс із наміром непомітно продати, чи не так? Звісно ж ні!

Тоді чому ж ми маємо таке в авіації?

Демерест сам відповів на своє ж запитання. Причина, проголосив він, полягає в тому, що страхові компанії вміють швидко розпізнати золоту жилу «і не звертати жодної уваги на наслідки».

Комерційна авіація є молодою, тож багато людей вва­жають авіаподорожі небезпечними, незважаючи на до­веде­ні факти, що людині безпечніше перебувати на комерційному авіалайнері, ніж у себе вдома. Ця притаманна недовіра до авіації зростає у разі авіакатастроф. Наслідки їхні серйозні й затьмарюють те, що набагато більше смертей і травм виникають іншими, більш звичними способами.

Правду про безпеку польотів, зазначив Демерест, засвідчують самі страхові компанії. Пілоти авіакомпаній, які набагато частіше, ніж пасажири, подорожують повітрям, можуть купувати стандартне страхування життя за звичайними цінами або й за власними груповими планами дешевше, ніж усі інші. Однак інші страхові компанії, заохочувані захланним керівництвом аеропорту та слухняною мовчазною згодою авіакомпаній, продовжують підгодовувати страхи та легковір’я авіатуристів.

Мел, який сидів і слухав за столом персоналу, визнав, що його шваґер доступно пояснює свої ідеї, хоча згадувати про «захланне керівництво аеропорту» було нерозумно. Ця репліка спричинила кілька скривлених облич серед п’ятірки членів комісії, включно з місіс Екермен.

Вернон Демерест цього, здається, не помітив.

— А тепер, пані та панове, ми підходимо до найважливішого, неуникного питання.

Воно, проголосив він, полягає в дуже реальній небезпеці для кожного авіапасажира та всіх членів екіпажу, яку створює безвідповідальний, недбалий продаж страхових полісів у касах аеропорту та торгових автоматах… «полісів, які обіцяють величезні суми, багатство, взамін на кількадоларовий внесок».

Демерест палко продовжив:

— Ця система — якщо бажаєте облагородити цю державну недослужбу, називаючи її системою… з чим не погодяться більшість пілотів — відкрито запрошує всіляких маніяків та злочинців до того, щоб ті влаштовували диверсії і масові вбивства. Їхня мета буде максимально простою: особиста винагорода для себе або очікуваних бенефіціарів.

— Командире! — Членкиня комісії, місіс Екермен, нахилилася вперед у своєму кріслі. З її голосу та виразу облич­чя Мел здогадався, що вона досі не заспокоїлася після реплі­ки про «захланне керівництво аеропорту». — Командире, ми вже вдосталь вислухали ваших думок з цього приводу. У вас є хоч якісь факти, що це підтверджують?

— Звісно, мадам. Фактів удосталь.

Вернон Демерест ретельно підготувався до своєї справи. З допомогою схем та графіків він показав, що відомі катастрофи, які відбулися в польоті та були спричинені ви­бухівкою чи іншими актами насильства, траплялися один-­півтора рази на рік. Мотиви різнилися, але послідовною, поширеною причиною був фінансовий зиск з авіастрахування. Існували й інші спроби підриву, які або не спрацьовували, або їм вдалося запобігти, а також катастрофи, де була підозра про диверсію, але її зрештою не змогли довести.

Він назвав класичні випадки: «Канадіан Пасифік Ейрлайнз» у 1949 та 1965 роках; «Вестерн Ейрлайнз», 1957 рік; «Нешнал Ейрлайнз», 1960 рік та підозра про диверсію в 1959-му; дві мексиканські авіакомпанії у 1952 та 1953 роках; «Венесуелан Ейр Лайнз», 1960 рік; «Континентал Ейр­лайнз», 1962 рік; «Пасифік Ейрлайнз», 1964 рік; «Юнайтед Ейр Лайнз», 1950, 1955 роки та підозра про диверсію у 1965-му. У дев’яти з тринадцяти випадків усі пасажири та члени екіпажу загинули.

Звісно ж, що, коли викривали шкідництво, будь-які страхові поліси, отримані його організаторами, автоматично анульовувалися. Коротше кажучи: диверсія грошей не приносила, і нормальні, поінформовані люди це знають. Вони також знають, що навіть після авіакатастрофи, в якій ніхто не вижив, якщо знаходять залишки літака, можливо визначити, де виник вибух та яким було його джерело.

Але вибухи й жахливі акти насильства, нагадав Демерест членам комісії, влаштовують аж ніяк не нормальні люди. Ненормальні психопати, божевільні злочинці, цинічні масові вбивці — ось хто цим займається. Ці люди рідко добре поінформовані на цю тему, та навіть якщо й так, розум психо­пата може сприймати лише те, що його власнику хочеться, перекручуючи факти так, щоб у них було легше повірити.

Місіс Екермен знову втрутилася в розмову; цього разу її ворожість до Демереста неможливо було з чимсь сплутати.

— Я не впевнена, що будь-хто з присутніх, та навіть ви, командире, достатньо вповноважені, аби обговорювати, що діється в голові у психопата.

— Я це й не обговорював, — нетерпляче заявив Демерест. — Хай там як, справа не в тому.