Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Я почувався немов на вибухівці. Дівчата не вступали у відкриту конфронтацію, але ввечері Лана ледве приховувала своє роздратування. А те, що Крістіна напросилась зі мною оглядати поля і увесь час теревенила по дорозі про Київ і своє життя, не забуваючи згадувати як колись нам було добре - теж не сприяло моєму гарному настрою. 

Тож коли наступного дня Лана поїхала в притулок, а Кріс відмовилась йти зі мною в свинарники - так я умисно вирішив працювати там, знаючи що колишня туди не піде ні за що, я отримав короткий відпочинок. 

Та коли повернувся на обід, з кухні чувся шум. 

Очевидно в кулінарних талантах вирішила проявити себе Крістіна. На кухні Кок, як завжди, був зайнятий приготуванням обіду.

Я зазирнув в кухню. Крістіна нарізала овочі але щось пішло не так. Вона не вміла користуватися ножем так спритно, як Кок, і її нарізка була хаотичною. Крістіна також переплутала спеції і додала в суп занадто багато солі. Кок, спостерігаючи за її діями, не міг стримати себе.

- Крістіно, ти що, вирішила зварити суп із соляного озера? — саркастично запитав він. — Це ж неможливо їсти!

Крістіна образилася на його коментарі.

- Може, ти не такий вже й великий кухар, якщо не можеш побачити справжній талант! — відповіла вона різко.

Суперечка між ними розгоралася, і кухня перетворилася на поле бою. Кок намагався виправити помилки Крістіни, але вона вперто стояла на своєму, відмовляючись приймати його поради. Напруга зростала, і вони почали сперечатися ще більше.

У цей момент до я зайшов до кухні, розуміючи, що скоро ці двоє повбивають одне одного.

- Що тут відбувається? — запитав я, дивлячись на Кока і Крістіну.

- Денисе, вона тут все зіпсує!" — вигукнув Кок, показуючи на пересолений суп. — Я просто намагаюся врятувати обід!

- А він постійно критикує мене і не дає нічого робити! — обурено додала Крістіна.

Я зітхнув і підійшов ближче до них.

- Слухайте, обидва, — почав він, дивлячись спочатку на Кока, а потім на Крістіну. — Ми всі тут одна команда. Крістіно, я розумію, що ти хочеш допомогти, але, можливо, варто прислухатися до Кока. Він знає, що робить. А ти, Кок, будь трохи терплячим. Всі ми робимо помилки, і це частина процесу навчання.

- Добре, — сказав Кок, витираючи руки рушником. — Давай спробуємо ще раз, але цього разу будемо працювати разом.

- Згода, — відповіла Крістіна, її поведінка  в моїй присутності миттю змінилась на миролюбну. — Вибач, що я була такою впертою.

Вони повернулися до приготування обіду, але тепер працювали як команда. Кок допомагав Крістіні, показуючи їй правильні техніки, а вона слухала його поради і намагалася навчитися. Разом вони змогли приготувати смачний обід.

Коли Лана повернулася з міста, ми сіли за стіл, і я, посміхаючись, сказав:

- Я радий бачити, що ви знайшли спільну мову. Ось так працює справжня команда. Правда, люба? - але чорт забирай, на обличчі дружини не було жодної радості. 

Та що це за будинок такий? Я ледве примирив старого кухаря з Кріс, але тепер не рада Лана. І що  я маю робити? Треба жінкам заборони наближатись до кухні. Бо одного вечора я їм переперчений борщ, іншого - пересолену солянку. І маю вдавати, що мені подобається аби нікого не образити. Кок сидить задумливий. Дівчата  - вбивають одна іншу поглядом. 

- Я певно піду купати Марка, - сказала Лана, встаючи з-за столу. Ми втомились по дорозі додому. І я б хотіла лягти спати раніше. 

Я залишився на кухні, допомагаючи Коку з прибиранням. Старий бубнів щось про перебір з жінками. 

- Тобі не здається, що наша гостя затрималась у нас? - видав він прямо.

- Вона тут лише два дні! Дай дівчині час. 

- Ну як знаєш! Але повір мені - ти створюєш собі проблеми. 

- Я розберусь! - відповів я різко. Ну не міг  я вигнати Крістіну. По суті вона не зробила нічого поганого. Просто намагалась бути ввічливою. 

 Після цієї розмови я хотів побути на самоті. Я вийшов на ганок, щоб трохи відпочити і насолодитися свіжим вечірнім повітрям. Я любив цей час дня, коли ферма занурювалася в спокій не менше ніж ранок, можна було роздумувати про все, що сталося протягом дня.

Крістіна, помітивши, що я вийшов на ганок, вирішила піти за мною. 

- Денисе, ти виглядаєш втомленим, — сказала Крістіна, підходячи до мене і сівши поруч. — Всі ці турботи про ферму і Марка. Тобі потрібно більше відпочивати.

- - Так, ти права," — відповів я, усміхаючись. — Але я не жалкую. Це те, що я люблю робити, і Марк приносить мені стільки радості.

Крістіна нахилилася трохи ближче, дивлячись мені в очі.

- Дене, ти завжди був таким відданим. Мені іноді здається, що ти забув про себе, — сказала вона тихо. — Я хочу, щоб ти знав, що я завжди буду поруч, якщо тобі потрібна підтримка.

Я відчув, як її слова викликають у нього неприємне відчуття. Я зберігав дистанцію і намагався не піддаватися її чарам.

- Дякую, Крістіно, — відповів я спокійно. — Але зараз у мене є Лана і Марк, і вони — моя родина. Я не хочу, щоб нічого змінилося.

Крістіна посміхнулася, але її очі видали розчарування.

- Зрозуміло, — сказала вона, трохи сумно. — Але, якщо ти коли-небудь захочеш поговорити або просто провести час разом, я завжди буду поруч.

Я кивнув, розуміючи, що вона все ще відчуває до мене почуття. Це змушувало відчувати себе ніяково. 

- Крістіно, ти завжди будеш частиною мого минулого, і я ціную те, що ми мали, — сказав я м'яко. — Але моє серце зараз належить Лані, і я хочу, щоб вона знала, що вона для мене найважливіша.

- Денисе, ти завжди був для мене особливим. Можливо, ми можемо просто обійнятися, як старі друзі?, - запитала Кріс. 

Я вагався, але не хотів здаватися грубим. Я подумав, що короткі дружні обійми не принесуть шкоди, і погодився. КРіс притулилась до мене всім тілом, обдаючи ароматом знайомих парфумів. Це певно змусило мене затримати руки на її талії трішки довше.