Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Керан помічає, що попри моє прохання відкинути всі наші проблеми й провести цей час разом я продовжую губитись у власних роздумах. Він нічого не говорить тільки легенько торкається мого підборіддя й спрямовує моє замислене обличчя на себе. Його вуста накривають мої ніжним поцілунком, який допомагає забутись й розчинитись у ньому. Мені настільки добре поряд із ним, що я не хочу прокидатись. Цілком можливо, що такого моменту у нас вже не буде в реальності. Схоже я по-справжньому закохалась у того, кого кохати не можна. 

— Заплющ очі, — шепоче мені на вушко і я без зволікань виконую те, про що просить. — Тепер можеш розплющити. 

 Спочатку я мружусь від яскравого світла, а після помічаю, що ми вже не на льодовій арені, а біля озера в оточенні дерев й квітів. Побачити подібне у розпал зими — справжнє диво. Окрім того, що я це чітко бачу, я ще й відчуваю приємний літній вітерець на власній шкірі й чую неймовірний аромат квітів й дзижчання комах. 

— Де ми? — з подивом дивлюсь на задоволеного моєю реакцією Керана.

— Це один із моїх спогадів. Моє улюблене місце вдома. Подобається?

— Не те слово. Мій щирий захват не передати звичайними словами. Все таке реальне.

— Хотів би я відвести тебе на це місце. Насправді воно ще прекрасніше — вдумливо протягує, ніжно торкаючись моєї долоні.

— Можеш з мене сміятись, та я вірю, що в тебе ще неодмінно з’явиться така можливість. Чому б нам не скупатись? — переводжу на нього свій хитрий погляд. — Додамо до мого сну трохи яскравих фарб, які втіляться у нових спогадах й зігріватимуть мене холодними самотніми вечорами, — не очікуючи його згоди починаю поспіхом стягувати із себе одяг й повільно заходжу у розігріту сонцем воду.

 Відчуття просто божественні, особливо коли поряд той, кому ти віддала своє серце. Керан довго не думаючи, приєднується до мого незапланованого запливу. Пірнає й виринає вже на небезпечно близькій відстані від мене. Моє дихання збивається від емоцій, які він викликає в лічені секунди. Я геть втрачаю голову від його усміхненого обличчя на якому виблискують крапельки води. Я навіть не впевнена чи бачила колись настільки щиру усмішку. Щастя для нього справжня розкіш, тому в такі рідкісні моменти він дозволяє бути собі справжнім, бути тим, ким він міг бути, якби доля не вирішила інакше. При першій нашій зустрічі я навіть подумати не могла, що від однієї його присутності забуватиме про геть усе на цьому світі. Ось і зараз дивлячись йому у вічі я можу думати тільки про те, що до ломоти у тілі бажаю його гарячих дотиків на своєму тілі й пристрасних поцілунків. Він наче відчуває кожне моє бажання й поспішає втілити їх в життя. Ще один прекрасний спогад, який назавжди залишиться у моєму серці.