Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Дурманний аромат і мирне серцебиття чоловічого тіла. Кінчики пальців зарухалися, відчуваючи гарячу оксамитову шкіру.

Я лежала тісно притиснута до Микити й не хотіла вставати. Його рука обіймала за талію, поширюючи жар по тілу.

 У пам’яті почали випливати події минулої ночі. Те, як він цілував, пестив й торкався. Відчула, як від щік до шиї розплився жар.

Мати казала, що перша ніч приносить біль, а не задоволення. Іноді й не тільки перша.

Але я отримала задоволення. Закусила губу, прислухаючись до себе. Так, на якусь мить був дискомфорт, і зараз його трохи відчуваю. Але це все.

Я не знала, чи це мати брехала, чи ні. Але я точно знаю, що він був ніжним. Він ніжно розпалив у мені таке багаття, що, здавалося, воно досі не, може, потухнути.

Подивившись в бік вікна, зрозуміла, що ще рано. Мій організм відчував себе чудово й не зрадив свого розпорядку. Обережно піднявшись на ліктях, сповзла з-під руки Микити. Він зарухався, і я завмерла. Щось пробурмотів, і підгріб під себе подушку та завмер. Ледве чутно видихнула й повністю піднялася з ліжка.

Можна було подумати, ось і все, та ні. Тепер я стояла посеред кімнати в тому, у чому мати родила. Прикривши все, що можна було, намагалася знайти одяг та в кімнаті була тільки спідня білизна. Але, навіть, вона не врятувала мого положення.

Серце забилося сильніше, коли згадала, як Микита відреагував на неї. Тому не було ліпшого рішення, як підхопити сорочку чоловіка й надягнути її. Вона трохи прикривала стегна та була довга в рукавах.

На носочках вийшла з кімнати, щільно зачинивши двері.

Пройшовши трохи далі, озиралася по сторонах. Простора. Світла. Та пуста. Ось так я б описала цю квартиру. Було зрозуміло, що в ній ніхто не мешкає.

Опинившись на кухні, зауважила, що на ній є все необхідне, крім їжі. Тільки пляшки води й кава.

«Ну, не дуже весела картина замальовується,» — подумала я.

Не довго роздумуючи, побігла до передпокою, одразу знайшовши сумочку, яка валялася на підлозі.

«Ооо, Аллах! Що на нас найшло, що тепер змушена підбирати речі з підлоги?» — промовила я в думках.

Діставши телефон, одразу зайшла в застосунок доставки їжі, як навчила Катерина. Ми замовляли декілька разів. Спочатку я намагалася впевнити її, що сама можу приготувати, але вона почала говорити, що часу більше витратимо. А натомість можна подивитися серії серіалу і спокійно чекати, коли нам приготують і привезуть смачненького.

Зараз же така ситуація, що замовляти продукти або піти по них більше часу займе, ніж замовити вже готове. А Микита буде голодним, поки я все зготую. Тож вибравши декілька страв і солоденького й ще чогось випити, оплатила. І поки чекала, вирішила зробити каву.

Долила води, досипала зерна, і за кілька хвилин кавуся готова.

Взявши до рук гарячий та запашний напій, підійшла до вікна. На мить відчула, як голова почала паморочитися. На якому ми поверсі? Але, очевидно, на дуже високому.

«Так до вікон не підходимо,» — повернувшись відійшла від нього.

Тож я просто пішла до гостьовій кімнаті і сіла в на м’якенький диван.

Попиваючи каву, усміхалася, як божевільна. Напевно, Микита й мене заразив своїм божевіллям.

Не помітила, як кава закінчилася, а у двері подзвонили. Подивилася на мітку в застосунку, що кур’єр прибув. Випроставшись швиденько, побігла до дверей, аби не розбудити Микиту.

Відчинивши двері, на порозі стояв молодий хлопець із зеленим рюкзаком для доставки. Побачивши мене, він весь завмер і почервонів. Зрозумівши, у якому вигляді я перед ним стою, стало ніяково.

— Добрий ранок, — вимовив він судомно, ковтнувши.

— Добрий, — збентежено посміхнулася, схрестивши ноги. Це не оминуло його увагу.

Шумно ковтнувши, він, нарешті, подивився мені в очі.

— Ваша доставка, — промовив він, перераховуючи що я замовила, і почав питати, чи все правильно.

— Так, це моє, — потягнула руки за пакетами.

— Вони важкі для таких тендітних ручок. Можу занести, — посміхнувся, не віддаючи пакети.

Повагавшись хвилинку, пропустила його всередину.

— Ви можете тут залишити, — показала на передпокій.

— Мені не важко донести до кухні або спальні, — усміхнувся на мить, зупинивши погляд у зоні грудей.

Не встигла я відреагувати, як з-за повороту вийшов Микита. Одягнений тільки в одні боксери й дуже злий.

Обвівши нас поглядом, він стрімко наблизився до мене й загородив своїм тілом. Я помітила, як його м'язи напружилися.

— Я знаю місце цікавіше, з якого ти не скоро повернешся, — прогарчав.

Хлопець навпроти нього зменшився вдвічі й, поклавши пакети, зробив крок назад.

— Не варто. Смачного, — і стрімко покинув квартиру.

Микита підійшов до дверей, зачинив та повернувся. Він окинув мене похмурим поглядом і взявши пакети однією рукою, направився до кухні.

Шлунок стиснувся і я попрямувала за ним.

На цій книзі вже назбиралося 200 вподобайок! Ви найкращі! Дякую за актив!

Я намагаюся публікувати наскільки можу швидко. Але часом здоров'я підводить. Тож хочу також подякувати й за розуміння з вашого боку.

Також, якщо ви ще не поставили вподобайку або не підписалися на мене... Не забувайте це зробити (але навіть якщо й не зробити, мені всеодно приємна ваша увага кожного дня).

Мирного неба й приємного читання! Ваша Розалія Лоренс❤️