Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти ж хотіла, щоб я з'їхав. Татко засмутиться, грошиків позбавить.
— Мені байдуже. Правда.
Вона скотилася до принизливих прохань, але й жити без Еда не хотіла. Звикла до нього, напевно. А він, гад, знущається.
Ну й нехай! Тільки б повернувся.
Біля проїжджої частини Ед зупинився й повернувся до неї, трохи нависаючи.
— Зате мені не байдуже. Я залишаюся тут.
— А я?
Віка відчувала, як тремтять її губи, і боляче стиснула їх.
— А ти... заходь в гості, коли знову закортить. Тільки зателефонуй заздалегідь, щоб господиню не злякати. У неї серце хворе.
— Негідник!
— Ти давно це знала. І ще... — Ед посміхнувся краєчком губ. — Йшла б і ти працювати. Людям допомагати. Скільки можна вдома валятися? Дитині потрібне свіже повітря й рух.
Віка хотіла викрикнути щось дуже образливе, щоб змусити Еда страждати так само сильно, як мучиться зараз вона сама, але Ед розвернувся й пішов, не попрощавшись.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.
