Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 48

"Як складно тримати обличчя. Але треба. Не потрібен їй зараз мій негатив, свого з головою вистачає. Не думав, що мене можна вразити до глибини душі. Але помилився...

Коли побачив її оголену, як стримався -- не знаю. Хотілося рознести усю ванну кімнату. Знести всю Вікірію. Моя маленька. Що ж вона пережила? Така тендітна, вразлива. Дівчинка намагається здаватися сильною, але ж я бачу. Як вона боялася побачити розчарування у моїх очах.

Думала, перестане подобатись мені... Дурненька... Я підкорений, повалений і впав до її ніг слідом за своїм звіром. Він все-таки виявився спритнішим і розумнішим. Відразу роздивився цей дорогоцінний камінь. Побачив внутрішню силу Мії. Звір дивиться не на зовнішність, його цікавить наповнення.

Як багато я зустрічав дівчат -- таких красивих зовні та абсолютно огидних всередині".

Дзвінок у двері розрізав тишу квартири. Вже час. Дав собі ще секунду, щоб заспокоїтись та пішов відкривати.

З порога на нього обрушився ураган, на ім'я Кріс.

-- Де вона? -- відьма схопила Марка за грудки з такою силою.

– У кімнаті, відпочиває.

Відразу втратила до нього інтерес і понеслася у напрямку спальні. Марк з друзями розташувалися у залі. Він налив усім віскі.

-- Як вона? -- Матвій говорив дуже тихо. Він звик до цього дівчиська. Переглянув своє ставлення до неї. Зараз вона для нього наче сестра.

-- Зараз вийдуть і сам побачиш, – зчепив щелепи Марк. Обіцяв тримати себе в руках, але не може. – Мія розкаже нам все, що пам'ятає.

-- Краще б нічого не пам'ятала. Таких спогадів нікому не потрібно, – Міха переживав. Душа боліла за неї.

Дівчата вийшли вдвох з кімнати. Кріс підтримувала Мію під лікоть. Заплакані очі. То лише початок. Вони сіли поряд одна з одною. Мія зробила глибокий вдих і подивилася на всіх по черзі. Зібралася з думками та почала.

– Напевно, найголовніше те, що мене викрали відьми, а не перевертні.

– Як? Мілок говорив про двох перевертнів, він бився з ними, – Міха не знав, що думати. Він довіряв своїй людині, але й дівчині немає сенсу брехати.

-- Давайте краще спочатку, – Мія перевела погляд на Марка. – Дай мені води, будь ласка, – це виявилося складніше, ніж вона думала. Їй потрібна ця затримка. Випивши склянку води, все ж таки почала.

-- Коли до мене увірвалася дівчина, вона була одна, - дивилася на Міху, а той ніяк не міг заспокоїтися. -- Я не бачила, що відбувалося у вітальні. Вона щось вколола мені і я перестала відчувати свій вогонь, – Мія на мить заплющила очі, згадуючи той день детальніше. -- Вона добре билася та зв’язала мене. Потім до нас приєдналися два перевертні. Так ось, Марк, вона командувала ними, – серйозно дивилася на нього дівчина.

– Відьма віддавала накази перевертням? – Марк намагався усвідомити інформацію та пазл поки не складався.

– Так! Мене вирубили, розплющила очі я тільки в тій кімнаті, де ти знайшов мене. За тими розмовами та наказами, що я чула... Відьми були головні. Я навіть сказала б, що у перевертнів взагалі не було своєї думки. Якщо їм не наказували, то вони нічого не робили мені. Від них не виходило агресії чи злості. Але коли я намагалася розговорити їх, то натрапила на бетонну стіну. Вони розмовляли, але...

– Заспокойся, ми поряд, -- Кріс обняла Мію за плечі, боялася зробити їй боляче.

-- Зараз уже все гаразд, Кріс, -- усміхнулася Мія.

-- Спочатку вони намагалися дізнатися, що мені відомо про нараду. Що ти знаєш, – подивилася на Марка.

-- Їм потрібна була інформація? -- агресія в ньому підіймалася з великою швидкістю. Його побоювання підтвердились. Все через нього... -- Мія... Якби я знав.

-- Ти не знав, що так вийде, -- усміхнулася йому Мія. -- Не звинувачуй себе.

– Коли вони зрозуміли, що я нічого не знаю... – прикрила очі дівчина. - Вони дуже розлютились. Ось тоді вони покликали перевертнів. Ті побили мене і... Я знепритомніла. Це був мій порятунок.

-- Сонечко... -- у Кріс потекли сльози.

Мія розплющила очі та подивилася у підлогу.

-- Далі вони карали мене за зв'язок... З перевертнем. Казали, що зганьбила рід, -- Марк підвівся і відійшов до вікна. Йому було нестерпно це слухати.

-- Я то приходила до тями, то була у маренні. Вони щось кололи мені й мій дар спав. Мабуть, боялися, що можу постояти за себе.

-- Ось же су... -- Матвій випив залпом віскі. - Які ж тварюки.

Мія перевела погляд на широку спину Марка. Він стояв нерухомо, весь напружений. Здається, не дихав. Але сил його заспокоїти зараз вона не мала. Вона була, як оголений нерв. Ця коротка розповідь оголила її. Усі страхи виступили назовні. Марк порушує тишу.

– Я розумію, що роблю не гостинно, але йдіть! – сказав твердо. Не було сили на тактовність. Все в черговий раз переверталося всередині.

– Ми підемо, -- Матвій узяв слово за всіх. – З Аланом самі зв'яжемося та розповімо подробиці, – глянув на Мію. -- Відпочивай і нічого не бійся, ти у безпеці.

Підійшов до дивана та висмикнув з нього Кріс, яка упиралася. Друзі пішли, залишаючи пару наодинці.

Мія безмовно плакала, затуливши обличчя руками. Спогади обрушилися на неї наче водоспад. Вона багато чого не розповіла друзям. Досить було одного погляду на Кріс і вона зрозуміла, що це зайве.

-- Марку... Ти мені потрібен, -- покликала несміливо на межі чутності.

Він швидко подолав кімнату. Усадив її собі на коліна і гладив по спинці. У тиші кімнати єдиним орієнтиром був стукіт його серця. Потужні поштовхи у його грудях.

-- Знаєш, коли я була на межі свідомості... -- підвела погляд до нього. – Я кликала тебе. І чула, що ти був за дверима. Намагався відчинити їх, але в тебе нічого не виходило.

-- Мені наснився сон... -- поринав у спогади перевертень. -- Я був у лісі й ти кликала мене. Не міг зрозуміти, звідки долинав твій голос, -- прибрав пасмо волосся з її обличчя. – Потім натрапив на покинуту хатину. І почув тебе. Я так зрадів, що знайшов. Але... Двері не відчинялися, – гірко посміхнувся своїй маленькій. -- Але я впертий, пробував знову і знову. Коли прокинувся і зрозумів, що то сон, пішов шукати цю хатину. Мене тягнуло туди, але ми добу не могли збагнути точне місце.