Читати книгу - "Списоносці"

— Цього Саса я б не хотів затримувати, — сказав я переконливо.

— А що ж ти зробиш, якщо Кочмарош викаже його?

— Ти мусиш допомогти мені, щоб його не чіпали. А всіх тих, кого знає Мітько і викаже Кочмарош, затримаємо. Слюсар напевне розповість про свої зв'язки з верхівкою.

— Так, ти маєш рацію. Поговориш сам з Казмері, а я діятиму по нашій лінії.

З Мітько я домовився зустрітися в понеділок, але у визначений час він не з'явився. Не прийшов Мітько на фабрику і наступного дня. Я послав свого агента-списоносця на його квартиру. Той повернувся і доповів, що Мітько в неділю після обіду вийшов з дому і з тих пір не повертався. Про його зникнення я секретно повідомив Казмері, і той розіслав своїх людей розслідувати справу. Але пошуки не дали наслідків.

Мені й досі невідомо, що трапилося з Мітько. З того часу ми його не бачили. На мою думку, Мітько прибрали комуністи, а може, він і сам був комуністом і тому вирішив, доки не пізно, вийти з гри.

Кочмарош от-от мав виїхати за кордон, тому не можна було гаяти часу. В ніч з неділі на понеділок Казмері наказав арештувати його.

Кочмароша допитували вдень і вночі майже безперервно. Та він мовчав і ні в чому не хотів зізнаватись. Як його не катували, слюсар стояв на своєму; з Мітько, мовляв, не мав ніякої розмови і ніколи навіть не думав їхати за кордон. А Мітько, який би викрив брехню Кочмароша, не було. Слюсаря побили так, що з нього звисали шматки м'яса, але він все ж не зізнавався. Очі його запухли, щоки були спотворені синцями завбільшки з долоню, губи закривавлені, руки безсило звисали. Кочмарош уже не міг сидіти на стільці і тяжко хрипів.

З жахом дивився я на цю понівечену людину. Кочмарош догадувався, що в нас немає доказів, і тому вперто мовчав.

Я дістав у Казмері дозвіл поговорити з Кочмарошем віч-на-віч. Слідчих я попросив вийти.

— Слухайте, Кочмарош, — почав я дружнім тоном. Він розплющив одно око і болісно глянув на мене. — Скажіть ви, бідолашний, невже вам не хочеться жити?

Він кивнув головою, що мало означати: «Так, хочу».

— Чому ж тоді ви мовчите? Ви могли б врятувати своє життя. Яка користь з того, що вас доб'ють? Визнайте провину: вас же спіймали на гарячому. — Я помітив, що він дуже страждає: видно, в нього боліло все тіло.

— Що ж я маю говорити? — спитав він пошепки. — Що?

— Хто керував вами?

— Ніхто, я нічого не знаю.

— А якщо Петер Сас скаже вам все в очі? — Я насторожено стежив за ним.

— Все одно не скажу, — прохрипів слюсар. — Я ніколи не розмовляв з ним.

Кочмарош був у такому стані, що я припинив допит. На мою думку, йому залишались лічені години. Я звернувся до Казмері.

— Слухай, Руді, не треба його більше мордувати. Дасть дуба, і нічого з нього не витягнемо.

— Нехай здихає! Нехай або говорить, або здихає.

— Руді, любий, — стояв я на своєму. — Це ж нерозумно. Давай обміркуємо справу.

— А що ж тут міркувати? Все ясно. Ми встановили минуле цього типа. Та чи знаєш ти, ким він був? У дев'ятнадцятому слюсар був ленінцем. І справжнє Ного прізвище зовсім не Кочмарош, а Када. Розумієш? Андраш Када. Сім'я його живе в Чепелі[13], а він уже десять років діє нелегально. Весь цей час ми його розшукували. Якщо не за це, то вже за діяльність у дев'ятнадцятому році він цілком заслужив мотузки.

— Але якщо ви так і далі катуватимете його, то він і до ранку не протягне. Слухай-но, Руді, в мене є пропозиція.

— Яка? — сердито спитав Казмері. — Взагалі я сердитий на тебе. Ти так і не прийшов на новосілля.

— Іди ти з своїм новосіллям! Не до того.

— Гаразд. Слухаю.

— В мене є агент, на прізвище Сас. Я з ним домовлюсь. Арештуйте його і киньте в камеру до Кочмароша. Сас витягне з арештованого все…

Казмері звів брови.

— А це надійна людина?

— Так.

— Тоді домовились.

Далі ми вирішили схопити групу, організовану Мітько.

Вночі того ж дня через садівника Яноша я викликав до себе Саса. Хлопець поводився спокійно, впевнено.

— Ви усвідомлюєте, що працювали погано? — почав я.

— Чому, пане директор? — спитав Сас здивовано.

— Ви знаєте, що трапилося з Кочмарошем?

— Знаю тільки те, що його затримано. Особисто я не був знайомий з ним. Бачив його в церковних процесіях досить часто. Скажіть, будь ласка, що зробив цей нещасний?

— Він комуніст, небезпечний комуніст.

— Цей побожний чоловік? — здивувався Сас. — Неймовірно, — похитав він головою. — Ніколи б не подумав!

— Слухайте, друже. Ви зараз дістанете важливе завдання. Вас формально арештують. Розумієте?

— Мене? Нічого не розумію, пане директор.

— Зараз зрозумієте. Вас арештують і посадять у камеру до Кочмароша. Ви повинні вивідати в нього все, що стосується його зв'язків з комуністичним керівництвом.

— Не розумію, пане директор, для чого це? Хіба Кочмарош не хоче говорити?

— Він уперто мовчить.

Сас здригнувся, на його обличчі промайнула тінь.

— Його побили? — в приглушеному голосі хлопця відчувалася прихована тривога.

— Я не прихильник мордобою, але я й не проти нього, якщо це в інтересах справи. Кочмароша, м'яко кажучи, відлупцювали. Своїм друзям я запропонував тимчасово припинити цей метод допиту і спробувати звести цього комуніста з вами. В майбутньому все залежатиме від вас — і успіх, і